Усе тече поезія рікою,
Невпинною рікою в дальню даль,
Поміж людей, несучи із собою
І радість, і журбу, і втіху, й жаль.
Вона сердéньку, що утіха вкрила,
Розкривши щастя давнішній секрет,
Дає незламні ангельськії крила,
І вже його не зупинити лет.
Душі, яку журба й жаль полонили,
Її звільнивши з їх міцних тенет,
Дає відваги, внутрішньої сили
Здолати їх назавжди без прикмет;
Бо ж хоч поезія і невидима,
Та містить внутрішню в собі могуть,
Яка ще здавна є непоборима,
Бо криє вічную, важливу суть;
Ту суть, яку ті віднайти лиш зможуть,
Що значення збагнуть її всіх слів,
Що відповіді їм знайти поможуть
На всі питання серед будніх днів;
На ті питання, що людей турбують
Стосовно почуттів, думок, подій,
Які невпинно раз у раз вирують,
Втручаючись у безкінечний бій;
У бій за те, кому все ж панувати
Настануть в нас свої і місце, й час,
Щоб в злагоді та згоді поживати
Міг кожен з нас усюди й повсякчас;
Але не просто жити-поживати,
Марнуючи єдинеє життя,
А вчитися, творити, працювати,
Нащадкам давши світле майбуття.
Євген Ковальчук, 24. 01. 2019
