104
⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Маріуполь... Море у полі
⠀⠀⠀⠀василькове і жовті соняхи,
Та змарніли барви в неволі,
⠀⠀⠀⠀їжі смак відтепер – підсолений.
Діти з міста вкупу зібрались:
⠀⠀⠀⠀більші й менші – віку різного,
Бо життя щасливі порвались
⠀⠀⠀⠀і немає вже міста рідного.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Маріуполь... В море упала
⠀⠀⠀⠀вкрай подерта сорочка сонечка.
До плечей батькі́вських припала
⠀⠀⠀⠀із печаллю маленька донечка.
Мами сукня на тій дитині,
⠀⠀⠀⠀аж п'ять раз для тепла закручена.
Розучилась плакати нині,
⠀⠀⠀⠀жити батько її розучений!
⠀⠀⠀⠀⠀
Маріуполь... Міри у болю
⠀⠀⠀⠀тут нема і межі́ не зна́йдеться.
Лиш дивитись в небо уволю,
⠀⠀⠀⠀та блакить з-за руїн не бачиться...
– То, куди ж ви хочете, діти,
щоб колоссям новим здійнялися?
- Все одно, за море б, де – літо
і в підвалах дітки́ не маються!
В путь вервечки люду гайнули:
⠀⠀⠀⠀ з міст великих і сіл не знакових,
Де уражень скалок набули,
⠀⠀⠀⠀де самі поставали скалками...
І чекали довго ми маму,
⠀⠀⠀⠀до сусідів після́ звернулися...
Як би нам в Італію знану,
⠀⠀⠀⠀апельсини бо там – на вулицях.
⠀⠀⠀⠀⠀
Маріуполь... Мамини співи
⠀⠀⠀⠀сперш не сильно вона вподо́бала,
Та пізніш у сховищі, ніби,
⠀⠀⠀⠀ переслухала їх вдоволена...
Заплітала коси невпинно –
⠀⠀⠀⠀ рана довго ще буде скровлена.
Не хились, червона калино,
⠀⠀⠀⠀в білоцвіті весни нескорена.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Авторка Alja Khajtlina
Переклад Yurii Shybynskyi
⠀⠀⠀⠀
ОРИГІНАЛ.
⠀⠀⠀⠀
Сто четвёртый день
Мариуполь, море у поля,
синее и подсолнухи,
Цвет твой выкручен до упора,
еда навсегда подсолена.
Это дети этого города,
им много и мало лет
Их счастливая жизнь распорота,
города больше нет.
Мариуполь, в море упала
солнца рубашка рваная,
Вот лежит на руках у папы
девочка годовалая,
На ребёнке мамино платье -
в пять раз для тепла сложить.
Она разучилась плакать,
он разучился жить.
Мариуполь, меры у боли
нет и предела нет её,
Лишь смотреть вперёд, в голубое,
за руинами незаметное.
- Расскажите, куда вас вывезти,
где милей прорастать вам заново?
- Всё равно, нам уже не вынести,
если можно - куда-то зА море.
Вереницы, вагоны - сколько их?
Целый город - примерно столько.
Изувеченные осколками,
превратившиеся в осколки.
- Мама долго не шла, мы ждали её,
но потом соседей спросили.
Если можно, то нас в Италию,
там на улицах апельсины.
Мариуполь, мама ей пела
и нещадно врала мелодию,
Ей не нравилось, но терпела,
а потом понравилось вроде бы.
Заплетала волосы длинные.
Рана ещё кровит.
Не хилися, червона калино,
маєш білий цвіт.
Yurii Shybynskyi
20 червня о 17:18 ·
