Цілий місяць казок, цілий місяць відносної тиші,
Хоч сирени гудуть, але звідси розруха далеко .
То застукала гілка об дах- її вітер колише,
Ти не бійся.
Попереду- літо, і річка, і спека!
Та здригаються плечі дитячі з найменшого стуку,
Тихо- тихо тремтять, щоб ,буває, ніхто й не помітив.
Уже вкотре за день вся принишкла- подай мені руку,
І не бійся, маленька, дверцятами стукає вітер.
Ця війна закінчИться, хорошого буде багато.
Ну а поки з тобою ще трохи підождемо літа .
Я ось зараз піду , і надійно закрию дверцята ,
Щоб не стукали.
Сад буде стигнуть, під сонцем зігрітий,
Скоро-скоро вже будем з тобою збирать полуниці,
А черешня солодка достигне - то будем радіти.
...
Та здригається знову - упало цеберко з криниці.
Обіймаю- не бійся ! Який неслухняний цей вітер!
Гарні мрії про літо..Та ще трошки почекаємо! Ще все буде!
Скоро-скоро вже будем з тобою збирать полуниці,
А черешня солодка достигне - то будем радіти.
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я не уявляю, скільки часу знадобиться діткам, аби по-довоєнному реагувати на звичайні буденні речі.
Комусь - усе життя?
І добре, якщо поряд з дитиною є хтось люблячий. А як вже нема?
Зітхаю.
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Обпалила війна дитинство наших крихіток, хай Бог боронить їх від всього лихого!
