Нема в світі краще втіхи,
як онуки наші й діти...
І турботи з ними, й сміху,
і є повід порадіти...
З ними й рай бува, й печаль,
Смуток теж бува, на жаль...
Хто у дітях бачить рай,
той найбільше знає й дбай...
Кожен день є щось хороше,
не завжди вистача грошей...
Та у тому зла нема,
літо, осінь, чи зима...
У будь - яку пору року,-
є розрада, є й морока...
Та буває і тривога,
і молитви є до Бога...,
Ще розмови є щоденні,-
в дні святкові і буденні...
Знов робота є й турбота,
і в неділю, і в суботу...
А бува й біди хильнеш,
а то й радість до безмеж...
Ще бувають й речі дивні,
треба й нерви мати сильні,
щоб було усе гаразд,-
і сьогодні, й повсякчас...
Доки діточки маленькі,
вони туляться до ненька...
А коли попідростають,
то й розмов бува вникають...
Не цікаво їм вже з нами,
в них свої думки і справи...
А якщо щось не вдається,
біль їх нам передається...
Діти й внуки дорогі,
та у них думки свої...
Намагаємось мовчать,-
Їхні болі й нам болять,...
На останок напишу,
я своїх дуже люблю:
і онуків, і дітей,
і правнуків вже тепер...
Нема в світі краще втіхи,
як онуки наші й діти...
Вистачає в нас ідей,
справжніх виростить людей...
Дякую,Катюшо!Дитинство моїх дітей уже давно минуло, вони вже не лише батьки, а й бабусі і дідусі, та слава Богу і мене не забувають, а я вже й прабабуся.
Дякую,Валю! Я тільки но написала, а через годину донька завітала, хоч і живе аж у Києві,(бо там живе її донька),та не забуває і за мене, хоч і не часто, та все ж приїжджає...
Дякую,Надійко!Чогось згадалось, як вони були маленькі, та я чогось їм сказала:"Діточки, діти, де вас подіти?" А молодший син швидко відповів:"Взяти на лопату й викинуть за хату..."
Здоров'я нашим дітям та внукам. 
