Минає все: і спокій, і наруга.
Ладнає мапа дивні міражі.
Та попри час лишається спокута,
Де ми бездонні, віддані й чужі...
І хай я крикну, ти і не почуєш.
І хай покину, кров ізмиє жаль.
В моїх руках твоїм уже не бути-
Ще в першій дії нас настиг фінал...
У тебе, вірю, й далі будуть інші,
Які без неба зможуть вільно жить.
Мені ж без зір нема для чого дихать-
Між ними- ти, між ними- наша мить...
