Не треба слів осінніми ночами,
Нехай не мерзнуть в погляді зорі...
Мовчали ми не перші й не останні.
Слова все бились, ще були живі.
Тягнули ранки втомлено терпіння,
Та грім не стих, ще буде дивен бій.
Пусти мене, пусти і я покину
Страшенний біль, що вже по праву твій.
Хай наше сонце втомлено сідає,
Хай знову все без пам'яті засне,
Бо тільки серце й досі добре знає,
Що Наше місто вже давно Чуже...
