На холо́дному вітрі
Грудень зиму колише
І на склі як палітрі
Загадкове щось пише.
Білі думи і шати,
Потривожена совість,
Розберуть на цитати
Цю засніжену повість.
Рознесуть по засіках
Закружляють по колу,
Як сльозу на повіках,
Що скотилась додо́лу.
Хтось живе, хтось існує,
В когось більша потреба,
А Господь патронує
Лише вибраних з неба.
Дні Різдвяні і ночі -
Бог спустився на землю,
Хтось пішов світ за очі,
Хто за гріш, хто даремно.
Як птахи перелітні
В згоді чи через опір
Діти космополітні
Розгніздились в Європі.
І ліси там - не хащі,
Сонце світить частіше,
І дороги там кращі,
І повітря чистіше.
І ми тішимось з то́го -
Хай їх доля леліє,
Наверне до святого,
А Господь пожаліє.
Не заламуєм руки,
Дні збиваються з ліку
І тупий біль розлуки
Нам вкорочує віку.
Може хтось і вернеться
На попутних вітрилах,
Впаде камінь із серця
В материнську могилу.
Доля – дама трагічна,
Повна зла і харизми,
Філософія вічна –
Від Різдва і до тризни.
Варто в світі прожити
Хмурі дні і погожі
І, мабуть, заслужити
Треба прощення Боже.
