Мені слів завжди замало.
Мабуть, хтось їх приховав,
Щоб сміятись? Чи надалі
Зберегти? Щоб не зламав
І не виставив на посміх?
Такий намір не несу.
Та хотів укласти досвід
В велич слів і їх красу.
Та коли вже так виходить,
Маю гарні підібрать,
Схиляться тоді кордони,
Щоб мене до себе звать.
На запросини озвуся:
Крок туди, як до заручин!
