Їх не посіяли в дворі, щоб милуватись,
Із самосію виросли вони,
Ці мальви біля битої дороги,
Там недалеко, де стоять тини.
Вони квітують серед вуличного пилу,
Уперто пломеніючи з трави,
Їм не страшні ні буря, ані спека,
Тож не схиляють гордо голови.
Ніколи їх ніхто не доглядає,
І не прополює щоденно залюбки,
Вони ж стоять і радують прохожих,
Красиві й невибагливі квітки.
Ще й курява частенько покриває,
Десь перехожий йтиме і скубне,
Та пройде дощик, вмиються небоги,
І сонце усміхнеться їм ясне.
А інколи їх розбере цікавість,
Як за парканом їхні родичі живуть?
І через тин високий заглядають,
Самі ж цвітуть, цвітуть, цвітуть, цвітуть…
Щиро дякую, що зрозуміли суть написаного.
