У ніч із четверга на п'ятницю Інокентію Дизелю снилося, як брюнетки вбивають блондинок. У напівзруйнованому закинутому будинку чорнявки переслідували білявок, білявки атакували чорнявок. Із викличними вигуками розлючених амазонок вони стріляли одна в одну з пейнтбольних рушниць. Фарби чорнили білосніжні локони білявок і висвітлювали темні ночі довгих кіс чорнявок. А руденькі з каштановими спокійно гріли руки біля багаття, смакуючи чоловічими серцями.
У запеклій битві Інокентій більше симпатизував чорнявкам. Та коли жінки без ненависті одна до одної відмивалися від фарб під проливним дощем, розтираючи чорно-білу грязюку по розпашілих тілах, він із приємністю констатував, що всі вони божественно красиві.
Декотрих із них він зустрічав у гамірливому натовпі по дорозі з букіністичної крамнички. Зазирав їм у вічі, та жодна його не впізнавала. Ніби й не снилися йому минулої ночі. Сонце витікало багрянцем на горизонті, смеркало в жіночих очах. Захмелілий від меланхолії Інокентій Дизель блукав дворами, аж доки випадково не зустрів її.
Зловивши на собі його погляд, ховаючись за рогом будинку, вона затягнулася сигаретою, мружачись чи то від диму, чи то від сонця, й обережно доторкнулася вказівним пальцем до яскраво напомаджених уст, закликаючи до тиші, спокою, затишку, мовчання. Божевільно посміхнулася, ніби коханцю. Посмішка засліпила його, наче відблиски сонячних променів від хреста на її ще дитячих грудях. Тендітні плечі звабливо визирали з-під чорного хітона, а зіниці пінилися мудрістю й шаленством.
Вони сиділи на пустирі. Позаду багатоперхівки, попереду забарвлене венозною кров'ю небо. Черниця простягнула йому сигарету. Затягнувшись, Інокентій Дизель відчув солодкий присмак її помади і спостерігав, як від попелу поволі запалюються зірки.
Вона була занадто спокусливою як для черниці. Десь такою Інокентій уявляв Сюзанну – головну героїню книжки Дені Дідро, сторінки якої були просочені червоним вином. Під тьмяне світло зірок ця блудниця, схимниця, відлюдниця, самітниця заводили його у винні озера, гучно реготала, розлякуючи чугайстрів і гучно хлюпотіла хвилями, які змили її хітон. У місячному світлі оголені плечі черниці були ще звабливішими, а груденята виклично визирали з-під прохолодної води.
Втрапивши в тенета водоростей, вона втомлено зітхнула і віддалася в обійми Інокентія Дизеля. Вони багато мовчали одне про одного. Їхні босі ноги вгрузали в мул. Безлюдні й дикі, як чорні глибокі ночі, поволі йшли на дно, вдихаючи залишки кисню. Легені перетворювалися на зябра. Десь далеко лунали церковні дзвони, які сповіщали про світанок.
Вишукано! 
