Поема
Пресвятій Трійці
з Пресвятою Богородицею
в любові присвячується
А нижня «вата»
потягнулася
до протирічних вияснянь
а верхнє небо —
геж
розмите — й незаснуле
о сонце, ти над всім! — засяй!!
і — Істино над всесвітом, —
просяй,
лиш не тріщало б —
й те «майбутнє»
й те «минуле»
і протягну тертям народів деміургічного
плаща
й хмарам! чи їм — не час
щоби між тілом неба
і землі
аж зайве свіжістю
подуло
сховаюся — я від собачої французької
й собачої німецької
і буду в опиналі люблячої
і розробленої — грецької
не кажучи — я небо й землю зрушив
зворушений навзаєм слоганом —
просвітів і їх заворушень...
о Христе! спрягай
в розломах
волошкові душі
й вогненні — й жаркі душі!!
і сік зелений музику
хай вдушує
я потерплю —
й ще — мушу!
2
І вдень — це я тут ходжу
і люди ходять!
о, всі що згодні є
на музику журну,
в словах поезії я помяну,
які нижчі —
нижче Богу годять
й заводи і пляци
й материки
й сади у голубій
гліцинії
й ослаблі хмари
що ввечері посперечаються ще з синню
й так посклубкуються — що ввечері
й вночі з дощами ходять!
Так, вища є погода,
але скипають в Чехії черешні —
і хай їм вихід буде! — і догода...
На який смак мене знаходиш? —
і на які зір і бік
як Вседержителя — знаходжу?
Все ввись —
й все у ріки —
і у виснулі народи?!
3
Й Меркурій, що заретроградивсь, —
й цей сонний
в коридорі Твоїм —
ходить?
І Ти вдихнув — й
мене вдихнув
і одшкрібаю і верхи — і хну
з природи?
Це дух літає — Ти
лишень
Око по мені — проводиш!
І, о! находи!
й ну — походи!!
09.06.2021,
після Літургії,
Київ
