В якій країні живемо,
Куди веде це влада нас?
Про неї мріяв наш Тарас,
Шляхом ми праведним йдемо?
І на оновленій землі,
Сумними ходять син і мати.
І всі обіцянки пусті.
Та доки ж будемо страждати?
Тебе ми згадуєм, Тарас,
Та не збулось пророче слово.
І сподівання зник запас,
Бо "слово" точно, як полова.
І де нам дітися тепер?
Кому в країні цій потрібні?
Твоїх пам"ятаємо сестер,
Нам по житті вони, як рідні.
І так проходить рік за роком,
Не кращі дні за попередні.
Думки торкають ненароком:
Чи внуки вилізуть з безодні?
: Як Ви вірно все виразили! Як прочитали думки українців. У нас не земля оновлена, а все нові злодії та багатії. Земля багата, та її скарби народу не належать. Майже, як і колись... Дякую за твір, він актуальний. :
Зворушливі рядки. Дуже гарно!
Думок багато навкруги...
А над країною літають круки...
І владі певно до снаги,
не думають,що матимуть онуки...
Зболіло серце і душа,
все мати вигляда синочка...
А чи привітна буде весна...
І чи сплете йому дівчина віночка...
З Прийдешнім Святом Вас, Надійко! Нехай Всевишній зглянеться на світ,врятує це життя земне Я Вам бажаю багато літ! Нехай від негараздів Вас Бог збереже!Здоров*я,щастя і наснаги! Любові і натхнення Вам!