Мрії — у небо, сма́га — до тіла.
«Не обпечися», — хвиля шуміла.
Схрещені руки під головою.
Обрій гойдає море дугою.
Крила чаїні видно, як коми.
Вкрита голівка брилем з соломи.
На узбережжя — води сувоєм.
Сяє пісочок, вмитий прибоєм, —
Теплий, м’якенький, наче із плюшу.
Бриз навіває солод у душу,
Сіль — на мольберті у незнайомця,
В серці у нього — промені сонця! 4/03/21
Чудовий вірш, Лано! Сюжет нагадує картину мого старого друга Бєзіла (псевдонім), графіка, який зобразив у стилі жантіль одинокого художника і його модель на березі пустинного моря! Хочу видати свої нові збірки з його неперевершеною графікою. Та то так, мимохіть...
Люблю Ваші вірші, як на мене, то в них є родзинка. 5.5. 
в уявах - вже! 
Халєра! Хто це наставив Вам трійок? 
