Саме в нашій країні ,у нашому серці,
На нашій рідненькій землі,
Стали в ряд страшні кати, аби відібрати,
Й наше сонце стелити собі.
Ми не знаємо часу ні місця, ні дати,
Коли нас покине війна,
Доки лише чекати ,життя рахувати,
Яких відібрала вона.
Ця жорстока війна, кровожадібні вбивці,
Украли частинку душі,
А ми тільки співаємо і забуваєм,
Читаємо про них вірші.
Саме наша країна в жорстоких руїнах,
Вмивається ріками сліз,
А на сході стріляє, вогнями палає,
В диму задихається ліс.
Ми всі ходимо тихо, не відаєм лихо,
У той час, як ворог вбива,
Лиш здається далеко, що дуже далеко,
І нас не дістане вона.
Ця війна як урок, може іспит людини,
Перевірка новітніх століть,
Чи у нашому серці, тепер і щоднини,
Порядність і вірність стоіть.
Ми змінилися геть ,а майбутнє де люди?
І в спадок ми ,що залишим?
Лише вигоди знання, самотнії рання,
Де всі за майном так біжим.
Саме наша краіна втомилась стояти,
Поглядати на теє життя,
Кожен сам на одинці втомився мовчати,
Й жалітися пусто в буття.
Саме наша країна, славна́ Україна ,
Благає новітній народ,
Ви підтримайте сина, який на колінах,
Рятує усіх від турбот.
