A їй було за що знена́видіть його,
Бо він зламав її любові крила,
Всі щирі почуття утоптані в багно
Тим, понад все кого в житті любила…
Де ж вона сил взяла, щоб як той Фенікс-птах
Чи відродитись, чи переродитись?
В собі переборовши нелюбові страх,
З коханням першим спромоглась проститись…
Не легко було вирвать ту любов з душі,
Але вона цвіте лише взаємно,
Просила в Бога, щоб навчитись далі жить
Без почуття, що стало вмить даремним…
Хоч їй було за що нена́видіть його,
Проте вона життя ще більше возлюбила,
Бо ціль випробувань не в тому «хто-кого?»,
А щоб в зневірених зростали нові крила…
27.01.21
Такі зворушливі,трепетні рядочки Галинко!!! Хоч сумно, та життя непередбачене, ми ніколи не знаємо, що нас чекає попереду!!! Гарного дня тобі сонечко, чудових, ніжних почуттів!!!
Танічко, сонечко, щиро вдячна за такий світлий, теплий відгук. Звісно, що життя екзаменує на кожному кроці, та воно не любить слабких, невпевнених і розгублених. Що б там не було, не втрачати оптимізму і розуму. Життя любить життєрадісних. Тож, будьмо такими!
Щиро дякую, дуже Вам рада Щоб не було душевних криз, потрібно вміти бути собі психологом і, як це не звучить дивно, контролювати свої почуття. Бо дай серцю волю, заведе в неволю... Щасти Вам!