Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова): Твори про Нілу Зборовську та Юрка Гудзя (ж. Світло спілкуіання) - ВІРШ


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова): Твори про Нілу Зборовську та Юрка Гудзя  (ж. Світло спілкуіання) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 12

Пошук


Перевірка розміру




Твори про Нілу Зборовську та Юрка Гудзя (ж. Світло спілкуіання)

Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова) :: Твори про Нілу Зборовську та Юрка Гудзя  (ж. Світло спілкуіання)
Тетяна Прозорова 24 січня 2020 р. · Поширено серед: _Публічно Нова публікація...матеріал не новий і , на цей раз у житомирському журналі "Світло спілкування". Вдячна за публікацію, радує, як багато знайомих облич у цім виданні, вдячна Марії Рудак та редактору Григорію Цимбалюку за уважність до моєї скромної праці та запрошення до видання. Найголовніше те, що щемка тема українського андеграунду та української реконкісти цікавить і, думаю,цікавитиме нових читачів. Вдячна людям, долі яких висвітлені. Вдячна Сашкові Сопронюку, за його правдиві розповіді,такі важливі українцям. ================================================= Моя Ніла Зборовська, або ХТО ПЕРЕЗАКОДУЄ УКРАЇНУ *З першого погляду ...За життя я її не знала...не читала раніше і її творів...а забрала мене враз... з першого погляду...випадкове фото в інтернеті, одне з тисяч...подумалось, не вглядаючись: «Мабуть, кадр з якогось кінофільму»... Ніби покликали-розумні очі, приємна, хоч і дещо засмучена посмішка, стильна і, якась вся така неповторна дівчина... «Десь ми зустрічались» –побігли думки...де?.. де...чомусь не згадувалось...де...прочитала статтю про неї... «Господи, така ж молода ще, красива, повна сил і...вже давно не з нами...як так... – стугоніло морозяним інеєм по неспокійним думкам,...як? »...а друзі памˊятають...пишуть... «... і...., таки, де ж ми з нею могли зустрічатись...дивно.... » –сколихнуло свідомість і... забулось на певний час... *Таємниця дідуся Семена ..Згадалось...дитинство...духмяно-квітучо-бджолиний травень...дідусева хата...там я і знайшла свій перший в житті скарб...книги... українські книги... Дідусь мій, Семен Іванович,... дуже любив і шанував Слово...а ось ці книги – він читав матіоловими вечорами ще мамі ...роздивляюсь пожовклі сторіночки, які пахнуть часом, мудрістю й загадково не відпускають... Чудне, мале й кирпате кучеряве дівча просто не могло тоді збагнути, що найперший Скарб на світі – це, все-таки, Люди, які нас оточують, люди, близькі душею. Вони зˊявляються в нашій Долі в різні часи, щедро віддаючи щось дуже важливе. Настане час, і ми теж віддаватимемо комусь краплини душевного тепла і світла. Невблаганним залишається одне : всесильний Час завжди когось забиратиме. Зненацька. Нагло. Невблаганно. Назавжди. Все це ще відкриється потім, а зараз...тримаю в руках цілий світ! Книги...Слово...а серце тьохкає соловˊями, ніби на побачення багне не запізнитиись! ... мені років 7-8... лечу після уроків до шкільній бібліотеки, де малечі книжечки «видають по інструкції» у м'яких палітурках, які прочитуються не доходячи додому...тут же повертаюсь назад – обміняти ...дивуються, не вірять... «Ти не могла так швидко, дівчинко..» ...мовчки печу ніяково раків...ні, я не маю якихось надздібностей...просто читати люблю...зітхаю...повертаю додому...сумно... читати –ні́чого... .....читати ні́чого!...це хлюпочеться у думках так, ніби ні́чим дихати... І так щоразу... А сьогодні ось – чомусь, спинили лагідно: «А розкажи-но, про що твої книжки!» Розповідаю охоче, ділюсь враженнями, бо вони такі цікавенні! І...о диво! Мені дозволяють взяти ще книгу... з цих пір мені довірили одну потаємну Мрію – оту ще віднедавна недоторкану привабливу поличку, де живуть зовсім інші, такі бажані книжечки...у яскравих цупких палітурках, такі класні! «Мені дозволили!»...усміхаюсь собі і всім назустріч, притискаючи до грудей оту свою скарбничку Слова.... * На скрижалях Долі Дідусеві книги були зовсім іншими: спершу і достеменно, російською мовою тут я зустріла лише примірник перекладених творів Тараса Григоровича Шевченка...він лежав на поважному місці, хоча й осторонь інших...А інші- ...затьмарювалась свідомість від величі назв: власне,сам «Кобзар» рідною мовою, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» І.Франка, «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Вибрані твори» Лесі Українки, «Нащадки скіфів» В.Владко...і це –тільки те, що впало в око! -А...можна...?,- затамувавши подих, проскиглила я до дідуся Сєні. -А зможеш? – напівжартома, любляче, в тон відповів він. Дідусь, пройшовши дві війни, знав справжню ціну людським істинам, і завжди говорив, що Життя краще зустрічати усміхаючись, аніж плакати. У відповідь я лише схвильовано перебирала повітря (а ...як не дасть?) -Кукурузка ти маненька!-усміхнувсь лагідно він, -читай! Тільки так – бережи! *Ми - українці, то ж і рідна мова наша – українська Так я дісталася берегів української класичної літератури...дивно, але ці «дорослі твори» були цікавими й захоплюючими. І першим питанням, яке народилось в моїй на той час голові: -Дідусю, чому у школі ми говоримо російською, а ти – українською? -Ми – українці, то ж і рідна мова наша – українська. В дитячих очах – німе запитання. -Ти навчаєшся в російській школі, бо єдина на мікрорайоні українська школа - маленька, всіх бажаючих не вміщує. Мені хотілось запитати, а чому така маленька ота школа, в якій навчають рідною мовою, але – побігла читати , бо вже розкрила темно-синю збірочку Лесі Українки і та заполонила мене надовго... ** Промінь Світла крізь часи Вірші –такі образні, пейзажні, змальовували картину за картиною Лесиного життя і відірватись від цих сторінок – було несила... Згодом «дійшла» до «Лісової пісні»...і –згубилась у цій незабутній вишуканій феєрії! Так я назавжди запросила в своє серце Лесю Українку... Згодом читала її «Досвітні вогні», «До мого фортепіано» ...все підряд...і відчувала достеменну силу поетеси, силу Духа, силу Слова... Це їй, Лесі, згодом напишуться такі дещо несміливі ще рядки: *Лесі Українці Весняний дотик гомінливий, Білявий сад тріпоче вітер... Про очі Лесині журливі Згадали яблуневі квіти. Чудова жінка і поет, Підвладна лише слову й книзі! Писати б твій палкий портрет Вогнем на льодовитій кризі! Світанку вранішнім промінням Писати б ніжний образ твій, Додавши весняної мрії І сповнених життя надій! Незгаслий вогничок іскристий, Мій особистий Прометей, Мов Мавка з “Лісової пісні”, Що назавжди в серцях людей. І в незалежній Україні Шануємо твої пісні... Дві чисті Лесині краплини У душу дивляться мені. Т. Прозорова 2005 р. *Наша Леся Українка Одного разу в мережі зустріла твір, який не прочитати просто не могла: Ніла Зборовська «Моя Леся Українка» ...Ніла Зборовська...чекай-но, це ж та красива дівчина з давнього фото...читаю твір...поглинуло!...від назви і до останньої крапки я відчувала її думки . В його рядках таївся весь сенс жіночої душі і провідником до цих таїн стала Лесина «Лісова пісня»!...Моя, з дитинства, «Лісова пісня»! ...Нілина «Лісова пісня»...Наша «Лісова пісня»... *Ми всі – в одному небі вдивляємось в зірки... Аж ось на цих Лесиних струнах забриніла Нілина мелодія...мелодія весняного дощу...той дивний блюз, що пробуджує серця і відкриває їх Світлу.. Від отого щирого, ніжного «Як хороше грає, як солодко крає, розтинає білі груди, серденько виймає!» до життєстверджуючого: «Ні!я жива!я буду вічно жити! я в серці маю те, що не вмирає!» (Леся Українка) І це все назавжди наше з Нілою, той світлий промінь, який жиє і продовжує життя! Так ось де ми зустрічалися з Нілою Зборовською! На Лесиних сторінках, у тому самому Світі, де весніла «Лісова пісня»...і, потай сховавшись в старенькій вербі, затамувавши подих, ловили очима зеленуваті вогники Потерчат, і, ледь втримувались від спокуси погойдатись з Мавкою на вербовім гіллі...потай закохувались в Лукаша і спів його сопілки... Це нам з Нілою боліла душа, коли порізалась серпом Мавка, даючи ще хоч день пожити Русалці Польовій...і, вплітаючи в коси калину, розмовляли з Перелесником...і ступаючи в холодну печеру з Тим-що-в скалі сидить, все-таки давали славінь життю. Ми обидві були там, в Лесиному світі! Ми сприймали це Життя, відчували його оту дзвінку теплу ниточку, торкаючись Лесиних творів. ..З цих пір вже я не могла не поцікавитись, а хто ж така Ніла Зборовська? Коротка стаття у Вікіпедії зненацька розповіла Стільки, що годі дивуватись: « Ніла Зборовська закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та аспірантуру при Інституті літератури та мистецтва НАН Казахстану в м. Алма-Аті (1991). У 2008 році захистила докторську дисертацію на тему «Психоісторія новітньої української літератури: проблеми психосемантики і психопоетики» при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Викладала в Київському національному лінгвістичному університеті (доцент кафедри теорії та історії світової літератури). Була директором Центру ґендерних досліджень. Займала посаду провідного наукового співробітника Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Авторка численних есеїв, декількох прозових творів і понад 100 наукових досліджень. Авторка книг • «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки. — К.: МСП «Козаки», 1996 . — 64 с. • Психоаналіз і літературознавство: Посібник. — К.: Академвидав, 2003 . — 392 с. • Феміністичні роздуми: На карнавалі мертвих поцілунків. — Л.: Літопис, 1999 . — 336 с. (автори: Зборовська Ніла та Ільницька Марія) • Пришестя вічності. — К.: Факт, 2000 . — 223 с. • Моя Леся Українка: Есей. — Тернопіль: Джура, 2002 . — 228 с. • Українська реконкіста: анти-роман. — Тернопіль: Джура, 2003 . — 304 с. • Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури. — К.: Академвидав, 2006 . — 498 с.» У дитинстві вона мріяла жити після смерті на Сонці з татом… Потім була мрія — збудувати на українській землі храм, у якому можна зцілювати людей знаннями та вірою в Бога, «старовинним українським способом замовляти від страху. Народним українським психоаналізом». Її улюблений жанр у літературі — драма. Вона ризикнула з’ясувати код української літератури з точки зору психоаналізу — «від Сковороди до Забужко». Цей код, на переконання Ніли Зборовської, захований глибоко у надрах нашої культури, духовності — у фольклорі. «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури» — унікальний проект для сучасного літературознавства. У цьому науковому романі письменниця прагне розгадати таїну, віднайти ключ до розуміння народних істин. Вона стверджує, що головний код історії української літератури — це код апокрифічного християнства. «Чи варто сучасному літературознавству повертатись знову й знову до минувшини, чи не втратила актуальності нині творчість письменників-класиків, тієї ж Лесі Українки?»- запитали в неї в одному з інтервˊю. -У мене до Лесі Українки ставлення як до української геніальності, яку я прагну збагнути, оскільки збагнути її тексти для мене означає збагнути сутність нашого порубіжжя,-відповідає на це Ніла,- Священне знання минулого у міфологічному вимірі нагадувало про циклічність часу, про закономірне повторення подій, про необхідність індивідуального та національного пробудження в апокаліптичні часи випробувань, сновидінь і забуття. Тому творчість Лесі Українки, яка активізувала в українській пам’яті античний та християнський міфи, не може втратити актуальність. На кожному українському порубіжжі, коли Україна потраплятиме в епоху хаосу і шукатиме власного шляху, творчість Шевченка, Франка, Лесі Українки набуватиме актуального перепрочитання. Наприкінці 2017 року під редакцією Олександра Сопронюка знову виходить його часопис «Слово», в якому з надзвичайною теплотою, дражливо-ранимо, такими дружніми, щемкими спогадами, автор висвітлює долі і думки літераторів – представників українського андеґраунду: Володимира Затуливітра, Ніли Зборовської,Юрія Гудзя, Олеся Ульяненка, Костя Єрофєєва та багатьох інших. Андеґраунд став символом духовної свободи, творчої незалежності, синонімом новаторського мистецтва. Він фактично є витоком більшості процесів, що відбуваються в сучасному мистецтві сьогодні. Зауважте – у мистецтві, а не шоу-бізнесі! Олександр , рубаною правдою,як він сам висловлюється, своїм багатюще -силенним словом знову й знову підіймає проблеми Літератури, Історії, України, Життя... І, ви знаєте, це настільки людяно, просто і ясно як в божий день, те бажання Олександра зберегти для людей по крихтам спогади про друзів! А зібрати докупи все збережене – вийде ціле покоління! «Щоб памˊятали...»,- говорить часто редактор. Щоб памˊятали... Бо ніхто і ніколи не відніме в нас нашу Памˊять! Цей необˊявлений кат ще не раз випікатиме в серці рани і пробіжиться по оголеним нервам… Щоб памˊятали... Бо без минулого –немає майбутнього! Знову Ніла Зборовська ... ПРИШЕСТЯ ВІЧНОСТІ Світлій пам’яті дорогої подруги Соломії Павличко. МОЯ СОЛОМІЯ ПАВЛИЧКО «Моя Соломія Павличко»...хвилюючий есей, вирваний з душі...власне, сповідь памˊяті близької подруги. Нілина щирість, все її Світло проходить крізь призму почуттів, заломлюється і випромінює стільки всепереможної сили! «..Могили, могили, могили...,-пише Ніла, - Як я ненавиджу кладовище! Ніколи не прийду до Соломії на могилу! Я знатиму завжди: тут її немає! Таку подругу зарити в могилу! І думаю: «Соломієчка, якби не було цього страшного материнського горя, цього мовчазного і мужнього страждання твого тата, твоєї доньки, твоєї сестри, твого коханого чоловіка... Я тобі такий похорон влаштувала б! Вони тобі позаздрили на гроб за тисячу доларів, — вони тобі все XXI століття заздрили б за такий веселий похорон від подруги! Бо Київ — твоє місто, бо Київ — твоя вічна могила!» ....Так любити можуть тільки справжні Люди... справжні Друзі. «Ті, кого ми любимо, не вмирають. Щовесни вони приходять до моєї хати й стоять попід вікнами, поміж цвітіння дерев і янголів молодого саду. Вони вже ніколи не покинуть мене саму».(Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 14). Ніла гаряче представляє проекти Юрія Гудзя: «У Юрка Гудзя була ідея, – промовляє вона до молоді при творчій зустрічі , – Що жіноча душа і чоловічий інтелект поєднаються і створять оцю гармонію, тільки отой жіночий і чоловічий дух разом можуть створити оту соборність неймовірну в духовному плані, про яку ще писав Захер Мазох, цей поет дуже любив українську жінку... він вірив, що ось ця соборність розпочнеться і це буде чоловічий і жіночий ренессанс . У християн є власна духовна практика і ось ця практика ось-ось розпочнеться.» Ніла Вікторівна захоплено розповідала про ідею української реконкісти: «Я памˊятаю, як Юрко носився з цією ідеєю. Ми не повинні орієнтуватися на соціальну революцію, нам треба орієнтуватися на духовну революцію,- запевняє вона,-і ми бачимо це, тому, що влада приходить, вона має свій соціум і свої закони. Духовність має закони, які стосуються вічного життя, а влада тимчасово працює. І от Юркові хотілось поєднати оцю духовну революцію з реальною дійсністю. І це приведе до відродження отієї Нової України » «Код…» — це психоісторія української літератури, це авторське бачення коду української державності. Ніла відчитувала українську літературу на основі батьківсько-материнського коду. Будучи спочатку прихильницею фемінізму, вона все-таки свідомо зійшла на шлях культивування батьківського, чоловічого начала. Бо якщо переважає душевне, романтичне, емоційне у нашій ментальності, Україна стає жіночною. Це однобоко. Це не дозволяє їй бути активно вольовою, духовно зрілою. Тільки всі разом ми маємо створити Свою Україну. Ніла Зборовська пояснює нам нас самих. «Та поміж усіх слів невимовним залишається ціле життя... Зима – наймилосердніша пора року... То лиш здається, що вона невмолимо жорстока... Зима відкриває нам зовсім інший простір і час, нероз'єднаний на уламки минулого і майбутнього, вона дарує нам свою рятівну тишу, безмовність своїх напівсонних торкань, дає можливість перевести дух і дочекатися Різдва... Бо ж кожна зима - то відлік нового часу, що починається і завершується теплим дотиком Твоїх долонь...» (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 140). *** А поетове чесне життя- після смерті буяє не гірше: У думках неземного буття ... ...недописанім полум'ї віршів.. . Бˊє ключем в незабутніх шляхах... Тих, які з ним єднали раніше, І у сонячних теплих стежках, По яких не ходитиме більше. І немає в житті тої сили, Стерти пам'ять у вічному крузі! Бо не стримати полум'я й крила, Що об'єднують в світі цім Друзів. *Т. Прозорова Історія повторюється: колись Ніла Зборовська в різдвяну ніч писала есей про улюблену подругу Соломію Павличко...і ось, в ці різдвяні дні пишу про неї саму свої слова я... І це так природньо, адже Різдво оновлює всіх, і переосмислюєш сенс життя. Зараз перечитуючи Нілину «Соломію» ..спіймала себе на думці, що часто останнім часом думаю про неї...так сказано в неї зболіло: «Вся Україна закодована на смерть... в нас треба вмерти, щоб тебе почули...»... і, знаєте що скажу...треба б перезакодовувати все це...дуже треба. Так хто ж перезакодує Україну? Україну необхідно ПЕРЕЗАКОДУВАТИ. На щастя. На істину. На долю. Перезакодувати Україну НА ЖИТТЯ. Ще не пізно, ще можемо! Так хто ж перезакодує Україну? Кожен з нас має в цім бутті свій неповторний штрих-код, свої неперевершені шляхи, в кожному живе своя надзвичайна сила...і, хочемо ми того,чи ні, кожен додає Світу щось своє. Хочемо ми того чи ні – несемо-випромінюємо-надсилаємо Прийдешньому свою енергетику і досвід, якими б вони не були. Не шукайте і не чекайте якийсь Вищий розум!Не вуду, і не естрасенси змінюють нас. А Господь допоможе лише думаючим, діючим, рішучим. Не бійтесь вплинути на хід історії. Знайдіть Своє Слово, Своє Світло у собі. Знайдіть, хоч краплиночку доброти для когось іншого, і для країни...ну, давайте спробуємо хоча б не випромінювати негатив і злість!..і подумаємо трішки про того, хто поруч. Ну...ми ж – все можемо. Ми – українці! Давайте відірвемось від своїх щоденних справ, негараздів, амбіцій, гаджетів та онлайну. Знайдімо ж її, Нашу Україну в собі і нікуди її не відпустимо-не віддамо...жодного її променя...жодної людини...жодного її світанку... Так хто ж перезакодує НАШУ Україну? Історія –дама з несподіваними примхами. Хто знає...а можливо, і, ймовірніше це будеш – Ти... Тетяна Прозорова 7-14 січня 2018р. «...На карнавалі мертвих поцілунків» Ніла Зборовська Нілі Зборовській На карнавалі Мертвих поцілунків* Життя летить Під відстукіт колес. Не бачачи у пелені ладунків* Так легко доторкнутися небес, На сонці оселитись вечоровім І пригорнути занімілим словом Затоки недоторканих ще плес... ...Вона не плакала, коли горіли книги – «Пришестя вічності»... весь наклад водночас! То не слова палали – її крила! Здавалося, що йти уже несила... Та, долі не скорилась, не здалась! Осяйна. Стильна. В чорному, «в підлогу» На цій, гріхами зболеній межі, Всі мрії, всі дороги й застороги Зійшлися у оновленій душі. ......Тулила жовті до грудей троянди Юрко чекав... для нього їх несла. Зірок у верховітті – міріади... – Якби ви знали, як до вас я йшла! Сказала просто...з самого порога... І стало тепло...нібито від Бога Сюди її та зірка привела . Зайшла до серця І не вийшла звідти... Маленька... чиста...світла і тендітна... А осінь – все шмагає непривітно Німим Безсилим Січеним дощем. Не йди! Не треба! Так потрібне світло! А душу Все не покидає Вітер – несамовитий щем... ....заплакала у Нього на могилі.. Згадався вечір...добрі дружні хвилі... Кохання, що можливо б розцвіло... І те безцінне, що у них було – ковток несамовитої довіри, Її-його-на двох одне крило, Але ж, це їх потужні вірні крила! І щастя, що торкнулось і пішло... На карнавалі Мертвих поцілунків Життя іде по лезу, на ножах. За лицарським Іржавим Обладунком Під заборолом – Сонячна душа. Вона може примарою здаватись І, іноді так важко розібратись, Та де ж, проходить вічна та межа! На перегонах часу божевільних Втрачаючи, летять людино-дні... Ілюзію плекаємо, що вільні, А убиваєм Господа в собі. Та хтось – руки торкатиметься тихо, І надзвичайний цей відкриє світ... Розкішні крила яблуневий вихор Розкриє над тобою сніжний цвіт! ...я вірю в українську реконкісту*, І в тих хто за собою світ веде, Єднає світле й мудре, мужнє й чисте – Дорогу подолає той, хто йде! І навпіл все – стежки і заповіти, Журбу, нестримність, радість і біду! Обіруч з тими, хто приносить світло, І я – сьогодні за тобою йду. Ні, не розгубить час твоїх слідів! У цім немилосерді літ їм жити! І бути Барикадам на Хресті. Зоріти небом...і скресати лід. І сіяти зелене добре жито. ...Соборами тулилися дощів, сплітаючись в єдиний живопліт, – Твоя нестримна музика душі, Живий твій Несвіт й мій маленький Світ. А десь, вперед на сотні тисяч літ, В цей час Нове народжується Світло. Торує шлях свій паросток тендітний У темній неторованій імлі. *** Рукописи горять... водночас і назавжди. Ах, якого погляду розгораються зорі! Відкриваючи Всесвіт комусь неозорий, Відчиняючи мудрі і чесні собори – Чистий і справжній. Рукописи...горять.. А які виростають у полум'ї крила! В час, коли відлітає у небо остання сторінка. Світлу правду, мов душу, гортаючи стрімко. Стоголосі. Стокрилі. Рукописи горять.. Але скільки ж приносять Світла, Коли жаринками злітають Слова в піднебесся! І бентежаться ріки, і крига скресла – Віддзеркалля вогнів Тих Досвітніх. Вогнів, які запалила Леся... Всесвітніх... *Липневий янгол Юркові Ґудзю І раз на рік липневий янгол Знаходить шлях... злітає Світ цей пробачити-сказать У крила друзів обійнять... Спускає Оці уклінні небеса, Які колись омріяв сам. Як знати, чи дасть Господь зустрітись ще... Здолати У вільнім серці вічний щем, Вслухатись У пісню стомлених лісів І не виймати Із серця здавнених цвяхів... Прощати. Щоб знов злітати. Ти – в засвіти, А нам – вслухатись Чи, може, ще, хоч раз... колись, Чи перетнуться у житті липневі крила... Чи, поруч тихо пролетиш, Змовчиш... і знову у білявий сад Холодних янголів злетить німе розкрилля... В цю мить Так легкокрило... так незаймано... Згубив пір’їнки зорепад Отой нестримний, щоб десь, в захмар’ї, Народились мрії ... і, ніби тисячі свічад, Жила надія . *Не-Ми А може – зринемось в Не – Ми? І, може, дасть того нам Бог, Залишимось на мить самі... Й малий і зляканий хроноп Невміло плюхнеться на ногу Своїм зеленим босяком...? Адже ж, вимолювали в Бога, Щоб всістися отак, рядком. Зустріти тих, хто вже не з нами, Де місяць в повіні – козак! Між заповітними зірками Угледіти б знайомий знак... Щоб горілиць в духмяних квітах Серед стежин оцих,незнаних, Собі,нарешті, врозуміти, Як же тебе отут чекали! Ну як ти? Що знайшов на небі? Щасливий? Скучив? Він: «Та... так...» Й злетить химерою в загравах Метелик, крила-небеса... А в запашних високих травах Поглянь лише, яка краса! Поговорити б так, ладком І один одного послухать... І...поглядами обійнять... Але – нон-стоп! ...Так щиро либиться хроноп В локатори – зелені вуха! Тут – аура своя...тс-с-с... Мить! Десь в зорях – крила шурхотять... Так тихо... хоч у серце дмухай... Бо дві душі палахкотять... ...Мій Боже, як воно щемить... *Прозорова Тетяна Юріївна* Народилась і проживає у м. Інгулець, який згодом увійшов до складу Кривого Рогу Дніпропетровської області. Життєве кредо: «В кожній людині є сонце, тільки дайте йому світити!» (Сократ) Педагог, керівник і засновник дитячої літстудії «Іскорки» у КЗШ №114. Учасник Всеукраїнського фестивалю любовної лірики «Мовою серця». Переможець Міського конкурсу «Срібний Пегас» – 2016 (м. Кривий Ріг). Лауреат Міжнародного фестивалю «Зірка Різдва» – 2017-2018 рр. Учасник Міжнародного конкурсу «Чатує в сторіччях Чернеча гора» – 2017 (м. Канів). Учасник Всеукраїнського фестивалю «Українські передзвони» – 2018 (м. Київ). Учасник Всеукраїнського фестивалю «Ох, не однаково мені!» – 2019 (м. Київ). Автор текстів багатьох пісень, покладених на музику Віктора Ліфанчука, Юрія Криворученка, Христини Панасюк, Миколи Шевченка, Тетяни Мірошниченко, Володимира Сірого, Мирона Берези, Юрія Шульженка. Частина з них звучали на хвилях Українського Державного радіо та радіостанції "Тризуб ФМ" Друкувалася в колективних збірках та альманахах: «Весна творчості», Кривий Ріг, 2007; «Словом і піснею з народом», Дніпро, 2015; «Магія кохання»,Хмельницький, 2015; «Сонячна палітра», Хмельницький, 2016; часописі «Барви», Хмельницький, 2016; «Пісні про рідне та близьке», Лубни, 2016; «Україні присвячуємо», Хмельницький, 2016; «Опалені рими», Лубни, 2017; «Весна. Скіфія», Канів, 2017; «Огні горять», Кременчук, 2017; «Крила» Україна-Канада, 2017; «Літ.Ліхтар», Івано-Франківськ, 2017; «Понад усе нам Україна», 2018; «Обпалені крила», Київ, Друк. двір І. Федорова, 2019; «Українська вишиванка», Лубни, 2019; літературне видання «Саксагань» Кривий Ріг; літературно-художнє видання «Гарний настрій»; газетах «Кримська світлиця», "Домашня газета" та «Історії життя». Автор книги "А Ви - давно зіркам дивились в вічі?" #Тетяна_Прозорова #Світло_спілкування #Житомир #КЗШ114 #Кривий_Ріг ##

ID: 902319
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 24.01.2021 12:15:26
© дата внесення змiн: 24.01.2021 12:15:26
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Макієвська Наталія Є.
Прочитаний усіма відвідувачами (55)
В тому числі авторами сайту (5) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

12 чудово! spСвітлій пам'яті Юрка Гудзя 17 Защиміло в моєму серцій душа, сповнена печалі. Я знала особисто Юрка :1 16 дружив з Олегом Лишегою та Євгеном Пашковським, з якими ми були добрими сусідами, а Юрко час від часу приїздив до Києва, жив у них. Заходив до мене зі своїм сином по побутовим справам. Він усміхався в свої вуса, щось розповідав, а в очах була печаль та туга...Подарував мені збірник віршів. Взяла перечитувати, після вашої публікації cry Мої молоді роки, пройшли з такими цікавими та творчими людьми! Світла їм пам'ять hi А Пашковському многії літа творчої наснаги!Дякую вам Таню! hi friends 16 :th:
 
16 16 16 Як я Вам вдячна,Наталю, ніби сестру зустріла... friends мені так шкода, що порівняно так зовсім недавно я дізналась про творчість такого неймовірно чутливого поета...це-стільки світла в отих його рядочках, що навіть голосно дихати поруч -ніяково...така в них чистота душевна та щирість...і так шкода, що згубили таку молоду й розумну Людину 17 17 17
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Довірливий
Сніг_на_голову: - цуценятиподібний :D
Синонім до слова:  Довірливий
Enol: - Обрамлюваний
Синонім до слова:  Довірливий
Svitlana_Belyakova: - Наївний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Довірливий
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Парубок
Genyk: - Матеріал чолвічий
Синонім до слова:  Вода
Genyk: - Розчинник природний
Синонім до слова:  Локдаун
Enol: - Самообмеження
Синонім до слова:  Колектив
Enol: - Ганза
Синонім до слова:  Вода
Enol: - Лімфа
Синонім до слова:  Щасливий
Enol: - Вознесений
Синонім до слова:  Відсторонитися
Enol: - Усамітнитися
Синонім до слова:  Алкоголь
Enol: - Стерилізатор
Синонім до слова:  Парубок
Enol: - Хлопак
Синонім до слова:  Синонім до слова
Enol: - Спустошення
Синонім до слова:  Синонім до слова
Пантелій Любченко: - Шлях від родин до помин.́
Знайти несловникові синоніми до слова:  Парубок
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Відсторонитися
Сніг_на_голову: - відчужитись
Синонім до слова:  Щасливий
Галя Костенко: - Окрилений, (ой, задача не з легких :thil_02:)
Синонім до слова:  Відсторонитися
dashavsky: - Змитися.
Синонім до слова:  Щасливий
dashavsky: - Богообраний.
Синонім до слова:  Алкоголь
dashavsky: - Чмаѓа.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Щасливий
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Відсторонитися
Genyk: - Вмити руки
Знайти несловникові синоніми до слова:  Відсторонитися
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Алкоголь
Genyk: - Два в одному
Синонім до слова:  Алкоголь
Чайківчанка: - Брага, сивуха , чорний змій.
Синонім до слова:  Колектив
Дружня рука: - випивайки
Знайти несловникові синоніми до слова:  Синонім до слова
Алексей Пустовит: - Доля
Знайти несловникові синоніми до слова:  Локдаун
Надія Позняк: - :D
Знайти несловникові синоніми до слова:  Локдаун
Надія Позняк: - :D
Синонім до слова:  Локдаун
mirmak: - карантин
Синонім до слова:  Старатися
Genyk: - Налягати
Синонім до слова:  Забути
Genyk: - Вимкнутися
Синонім до слова:  Локдаун
Genyk: - ЗЕПРЕЗИДЕНТ
Синонім до слова:  Забути
НАСТУРЦІЯ: - Збайдужіти́́
Синонім до слова:  Забути
Svitlana_Belyakova: - відболіло
Синонім до слова:  Старатися
Svitlana_Belyakova: - йти цілеспрямовано
Синонім до слова:  Вода
Svitlana_Belyakova: - Прародителька
Синонім до слова:  Забути
Г. Орел: - Відпам'тати
Знайти несловникові синоніми до слова:  Забути
Г. Орел: - Відпам'ятати
Знайти несловникові синоніми до слова:  Забути
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Старатися
Катинський Орест: - Прагнути
Синонім до слова:  Вода
Катинський Орест: - Вовня
Синонім до слова:  Старатися
Г. Орел: - Пнутися.
Синонім до слова:  Новий
Г. Орел: - Неношений, незаношений, незатертий.
Синонім до слова:  Колектив
Г. Орел: - За'пряг, одноза'пряжці.
Синонім до слова:  виноград
Г. Орел: - Винодар.
Синонім до слова:  Плед
Г. Орел: - Теплоохоронець.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Старатися
Юхниця Євген: -
Нові твори