Тут так вітряно. Зорі звисають зі стель:
То зелені шовки, то брудні кашеміри.
Неймовірно: вгорі невагома пастель
Заливає блакитністю вікна квартири.
Тут так душно. І що я тут знову роблю?
Трохи вогко, і ноги вгрузають у холод.
Я ще дихаю й зорі руками ловлю.
Намагаюсь створити іще один спогад.
Завтра все це, ймовірно, піде в небуття.
Буде вже не сьогодні, а світле "колись".
Я лиш хочу ось тут закохатись в життя.
Щоб назавжди. Щоб зорі у спогад вплелись.
