Я по стежці піду до безмежного поля,
В шовковистій мережці золотаві хліба,
Ніжить їх сонцеграй, відчувається воля,
Радо ними милуюсь, відлітає журба.
Хмари обрій цілують у рожеві заграви,
При дорозі присяду, вдалині неба край,
Тут й повітря інакше, в срібних росах всі трави,
Я ж люблю тебе, земле – прошу, пам'ятай.
На чужині є сонце …. та воно - так не гріє,
Душі дихати легше – надихає розмай.
І тріпоче сердечко, повернутися мріє,
Сяйво ллє з небосхилу, ти мене не втішай.
Я садочок згадаю … спокусливі вишні,
Поріг батьківський вабить – милий серцю куток.
І цвіт яблунь в рядочок й смородини винні,
В білосніжнім суцвітті, зазвичай, гул бджілок.
Рідне щастя з дитинства – мені снилося в котре.
Я все йду по стежині, пестить ноги спориш.
Вітер дме на волосся, ніжно й легко, комфортно -
Та скотилась сльоза, прошу, спомин залиш.
На гарніше життя – в серці віру лишаю,
На шляху при дорозі не згірк щоб полин.
Хай голками колючок чужина не шпигає,
Тут сім*я… моя доля… все життя до сивин...
>Хай нам сонце яскраве золотить небо синє.
>Я люблю тебе серцем, моя Україно!
Як же Гарно, зворушливо та трепетно, дорога Ніночко! В кожне слово вкладена ніжність, любов і душевне тепло до рідного краю і до України! Спасибі,Вам за подарований позитив і насолоду! Щастя Вам і миру, благополуччя та Божої ласки!
Знаєте, рядки Вашої чудової лірики нагадують мені своєю величчю "Пісню про рушник" Андрія Малишка. Дуже гарно, от якби ще й музику додати - шикарно було б. Дякую, пані Ніно, за мальовничу красу Вашого слова
Дуже гарно, Ніночко. Так легко поєднані рідна домівка з його мальовничими пейзажами, яка так кличе поринути у незабутні часи. Дуже зворушили мою душу і Вас прекрасно розумію, так як Ви багато років на чужині.Дякую.