Я по стежці піду до безмежного поля,
В шовковистій мережці золотаві хліба
Сонцеграй, їх ніжить, відчувається воля
Радо ними… милуюсь, відлітає журба.
Хмари обрій цілують… у рожеві заграви,
При дорозі присяду, вдалині неба край,
Тут й повітря інакше, в срібних росах всі трави
Я ж люблю, тебе земле, прошу, пам'ятай
Є сонце на чужині та воно так не гріє
Душі дихати легше – надихає розмай
Сердечко, так тріпоче, повернутися мріє
Сяйво ллє з небосхилу, ти мене не втішай
Я садочок згадаю … спокусливі вишні,
Поріг батьківський вабить – милий серцю куток
І цвіт яблунь в рядочок й смородини винні
В білосніжнім суцвітті, зазвичай, гул бджілок
Рідне щастя з дитинства – мені снилося в котре
Я все йду по стежині, пестить ноги спориш
Вітер дме на волосся, ніжно й легко, комфортно
Та скотилась сльоза, прошу, спомин залиш
На гарніше життя – в серці віру лишаю
На шляху при дорозі не згірк щоб полин
Хай голками колючок чужина не шпигає
Тут сім*я… моя доля… все життя до сивин...
Хай нам сонце яскраве, золотить небо синє.
Я люблю, тебе серцем, моя Україно!
18.01.2021р
