Вже повільніші твої кроки,
Втрачаєш, осінь, ти права.
Уже не матимеш мороки,
Пройши уже твої "жнива".
Комусь чомусь не угодила,
Бо надто ранньою була.
І нас за носа ти водила,
Бо обіцяла ще тепла.
Та раптом землю снігом вкрила,
Загнала зашпори гілкам.
Мабуть, зимі ти так годила,
Та ми пробачим помилкам.
Не будем лаяти за сльози,
За сум осінній без причин.
Ти пам"ятаєш оті грози,
Що ти кидала між хмарин?
Та все ж була ти бездоганна,
Ще кілька днів цвіла весною.
Ти все робила так старанно,
Я задоволена тобою!
Та все ж була ти бездоганна,
Ще кілька днів цвіла весною.
Ти все робила так старанно,
Я задоволена тобою! Є за що такій красуні та трудівниці, Надюшо, дякувати.
Так, осінь була бездоганною, справді, золотою. Та, біда тільки лютує, вже зиму чекає. Прехороший вірш, Надійко, образно і красиво передали прощання з осінню.
Чудово про осінь! Ми все їй пробачимо,бо вона нас втішала і інколи писати надихала. Часов задивлялись на її красу..Хотіли хоч на мить притримати всупереч часу...Гарного вечора, Надійко!