Ти чув, як вранці щебетала пташка,
І заглядала у шибки Твої?
То була я, то була моя ласка,
А Ти безжально проганяв її
Ти бачив вітер, що летів на вигін?
Торкався губ Твоїх, очей і вій…
Мого кохання зболеного стогін
Кричало мовчки й плакало «Не мій»
Дивися, хмари в небі, над Тобою
Німими табунами йдуть у даль.
То моя ніжність зіткана з журбою,
То мій неспокій, туга і печаль…
Ти бачиш, сонце вже встає з – за лісу,
То наші чисті, щирі почуття..
Воно відкриє з сумнівів куліісу…
І стане світла нам на все наше життя.
27/11/ 2020