Я не змирилась, лиш мовчанням,
Терпінням стомлена своїм,
Та вражим всу́переч старанням,
Живе в мені дух козаків…
Я не змирилась, зуби зці́пив
Стискаю в кулаки всю лють,
Хліб вибивали з мене ціпом,
Та його сіять не втомлюсь.
А коли кат назвався братом,
Я знала, це не назавжди́,
Бо всі, кого "по-братські" стратив,
Із потойбіч кричать: «Зажди!,
Не вір тому, хто лише мріє
В обіймах "братських" задавить,
А нашу мову солов’їну
В своїй нахабно розчинить,
Не вір лукавим обіця́нкам,
Це все було, згадай лише́,
Повір у свій народ, що раптом
Припинить це терпіти все!
Повір у світлеє майбутнє,
У силу правди на землі,
Тоді лиш станеться щось путнє,
Якщо єдині будуть всі!.."
Я не змирилась, лиш мовчанням,
Терпінням стомлена своїм,
Згадаю все, що обіцяла
На всіх курганах козаків!
Від сивих до нових часів...
25.11.20
Вельми вдячна Вам, Чаєчко, що заглянули і відгукнулись. Благости Вам! 
Хай щастить Вам і всім нам пережити важкі часи. 
