Прив'яленого листя листопад
Накидав стільки, як сніжинок взимку.
Оплакує його осінній сад
Під холодів нав'язливу розминку.
Останні сльози осені важкі,
Немов навислі в небесах тумани.
Сумують птахи.
Глянуть з-під дощів —
Й назад, туди, де холод не дістане.
Не чуть веслих криків дітвори.
Спустіли береги, лани, толоки.
Сам з хати глянеш (звіром із нори)
У двір — твого спокою передпокій.
І швидше знову двері на крючок:
Калюжі, вся земля змертвіло-сіра.
По тілу враз пройдеться холодок.
За ним уже й до світу недовіра,
Кому потрібні сльози і печаль?
І хоч вони бувають благодатні.
Не поспішай в манливо-мрійну даль —
Тобі миліше твій куточок хатній.
Не знайде діла тут хіба гультяй.
І книги, як думок чужих скарбниці,
І телепередач багатий рай!
І все, що просить рук твоя світлиця!
Останні сльози осені важкі.
Кап... Кап... З дахів, дерев і парасольок.
І краплю їх, ці почуття людські,
Осінній день прокручує, мов ролик.
