Неначе коні бистроногі,
Летять мої літа.
Спішать до вічності порогу,
В неторених степах.
А мої спогади все б’ються,
Немов крилатий птах.
У юних стежках вони в’ються,
У молодих літах.
Де були мрії й сподівання,
І щастя навесні.
Де я зустрів своє кохання,
Немовби уві сні.
В щасливому я був полоні,
У зоряних світах.
Лилось кохання на долоні,
І медом на вуста.
Ой не летіть, ви, коні, бистро
Та на мою біду.
З тих днів розсипане намисто
Збирати я прийду.
По місячній іду стежині
Як то колись було.
Нема намиста того нині,
Снігами замело.
А роки – коні воронії,
Пірнули в небуття,
Ми зупинити їх не вільні,
Летять вони, летять, летять, летять...
