Моя подруга осінь, усміхається ніжно
Знає видно вона, що її я люблю,
Плинуть небом хмарки наче пух білосніжний
В травах грає роса наче дзвін кришталю.
Що для мене несеш, моя подруга осінь
Може золото мрій, не здійснених в житті,
Журавлинні ключі душу рвуть стоголосо
Листя клена горять мов хвости павичів.
Затуманився луг, лиш калини намисто
Виграє мов рубін над зеленим кущем,
І пливе над землею і тремтить поміж листям
Ніжне "бабине літо" ще не вмите дощем
А душа завмирає і тепла ще чекає
Бо і в осені теж для тепла є ще дні,
В золотому вбранні осінь пісню співає
Чи це рай на землі..? Чи здалося мені...
Галина Грицина.
