«Плывет. Куда ж нам плыть?»
О.С. Пушкін
З нудьги я вірші згадую свої
і впевнююсь, що більшість – недолугі.
Та знову їх пишу, з топкої смуги
трясовини виходячи в гаї.
«Куди ж пливти нам?» Буря навісна
піщинку захопила у Сахарі,
у море кинула і в темній хмарі
полинула у даль кудись вона.
Схопила устриця піщинку ту
і вже через роки відкривши мушлю,
нирці за мить завмерли непорушно
забувши про щоденну марноту̀.
Тепер в обіймах зо̀лота горить
перлиною на білосніжній шкірі
піщинка, котру, бавлячись в ефірі,
закинули на дно морське вітри.
Ряд аналогій легко навести –
можливо – про людську непевну долю,
та я уяву далі не неволю –
за мене, читачу, уявиш ти.
Все марно. Не підвести голови.
І ціль в житті, як і була, далеко.
Щоб, хоч на мить, на серці стало легко,
піщинкою себе ти уяви.
Будь, читачу, серед буденних справ
для віршів цих співавтором і другом,
бо по рядкам, нехай і недолугим,
уявиш те, що я не уявляв.
28.08.2020р.
Погоджуюся з Вами,Анатолію! Так, я к ото в пісні співається, що одна сніжинка - це ще не сніг, одна дощинка- це ше не дощ, то одна піщинка - це не перлинка...
