Нічне світило у холодній повні
З зорею ясною так манять зір.
Із серця виривається назовні
Щемливий трепет й ллється на папір.
Принишклий вечір падає повільно
На першу позолоту на листку.
Малює час узір теплом безжально,
Життєву лінію в років витку.
Утому лиць, де зморшки з сивиною,
Збирають мудрість у нічні думки.
Течуть повіками в безсонь рікою,
Рвучи з душі кодовані замки.
Десь кривда муляє, десь дружня мантра
Цукеркою сповідувань, мечем.
Гарячий спір, ким увійти у завтра,
Чи світочем, чи вічним втікачем?
03.08.20
Мені до душі ці роздуми, особливо "...Гарячий спір, ким увійти у завтра,
Чи світочем, чи вічним втікачем?" Якщо ми це зрозуміємо, то вже не звернемо з дороги любові. Сонечка і гарного дня, Валюшко!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Навзаєм, Олесю! Так, без переосмислення пережитого важко у спокої та упевненості іти долі по життті! Дякую щиро!
цікаво вийшло - співзвучність світоча і втікача. гарний твір.
подивіться, чи справді там має бути «мусяє». незвичні наголоси збивають з ритму (теплий, сповідь)
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Описку виправила, трішки змінила та переставила слова. Дякую щиро за правки!