іди, іди, прасуй сорочку,
вари кисіль, мети поріг*,
нам не дівочить й парубочить
десь попідтинню, край доріг,
нам не лягати у постелю,
нам не хреститимуть дітей,
наш дім не стане капітеллю**
і не прийматиме гостей,
нам не закинуть недоладність,
нас не хвалитимуть за хист,
нарізно в нас і лихо, й радість,
ми -чийсь зневажений каприз,
іди, втікай, бо я - зневіра,
бо я - твій гріх, бо я - то смерть,
бо наше щастя - щастя Пірра,
обскубане й подерте вщерть,
бо ця любов - криниця болю -
кипить і хлеще через край,
заросле диким зіллям поле...
а там - життя, а там - розмай,
а там - залюблено й щасливо,
а там - усе не так, як тут,
іди... рятуйся, ріж наживо,
підпалюй, к бісу, клятий трут!
іди... іди... іди, на Бога!
слова цупкі, немов батіг
і гострі, як в боку острога...
а я не зміг... а я не зміг...
*Народний забобон - коли вимести хату після чийогось відходу, то він вже не повернеться
** Тут - основа (чогось)
А з пальчиками - обдруківка чи таке розмаїття вражень?
