Колись, давно, я вірила в кохання
Чекала, мріяла, любила і ждала…
Та швидко так життя моє минуло,
Тому змирилася з реальністю сама.
Чомусь навчили завжди відкладати
Заради чогось мої мрії й почуття…
То варто час навчанню віддавати,
То для дітей лише іти своїм життям…
Дорослі діти, посивіли скроні…
Нема жаги уже ні в серці, ні в душі,
Дратують й ніжні та чужі чиїсь долоні,
Що почуття іще нав’язують свої…
Нема бажання, мрій в майбутнє,
Змирилася з буденністю життя,
Бо зорі не для мене вже співають,
Не про мої палкі шепочуть почуття.
Колись, давно, я вірила в кохання
Та мріям тим здійснитись не дано,
Тому вже свічка догора остання –
Закінчилось мого життя кіно…
20.07.2020
#поезія_Іванна_Осос
