Анітелень - мовчить задума неба
Над бахрамою вічних пралісів.
Отут, де горизонти хмари обійма,
Де монолітні непрохідні зарослі.
Атланти гір тримають небеса,
І крає птах безмежності простори...
Ось, саме тут, безсилі всі слова,
Коли окраєць неба, ти і гори.
