И в вихре снежной пыли
Я верен черноокой
Змеиной красоте.
О. Блок
Захоплений хурделицею в полі,
від вітру заховавшись до скиртѝ,
в надії видивляюсь, як ніколи,
де хутірські засніжені хатѝ.
До них ще добиратися далеко
заметами торішньої ріллі.
Там борва витанцьовує фламенко,
розсипавши циркони по землі.
І за вуаллю розпізнавши очі,
вклоняюся цариці сніговій,
кружу напівпрозорий стан жіночий
під музику, що грає сніговій.
І шлейфом упокорений обранець,
у напівсні продовжую свій герць,
кружитиму ще довго білий танець,
якщо не відшукаю хутірець.
