Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Шевчук Ігор Степанович: З природної его-фортеці — до Джерела Христа: поворот на 180 градусів - ВІРШ


Шевчук Ігор Степанович: З природної его-фортеці — до Джерела Христа: поворот на 180 градусів - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 35

Пошук


Перевірка розміру




З природної его-фортеці — до Джерела Христа: поворот на 180 градусів

З природної его-фортеці — до Джерела Христа: поворот на 180 градусів Бесіда з проекту «Мистецький університет» в Центрі «Слово і голос» (Львів) 11.09.2014. Надрукована з відеозапису: Мистецький університет, 24.09.2014 (доповнена). Збережений стиль усної живої мови. 1 Мені Ісус Христос відкрив особисто, а через апостола Павла підтвердив, що незмінною основою життя і творчості всіх людей, що входять в Церкву Христову, буде принцип симфонізму. Тобто? Кожна людина згідно Божої музики буде знаходитися на тому місці, де вона має бути; буде такою, якою вона має бути при виконанні свого звучання (завдання), виконувати буде тільки те завдання, яке вона повинна виконувати. Зразу ж у всіх вас підніметься це запитання: то хто ж і де буде те робити? чи не робити? Про цей принцип я мовив ще до основних подій Майдану, після того, коли була спроба розігнати Майдан — і загули дзвони Михайлівського собору... Зі мною, коли ми розмовляли в одній із церков Ки-єва, де були батьки учасників (теж учасники, бо прибігли на поміч!), священники і архиєрей, всі були згодні: ніхто не буде виконувати не свою роботу, ніхто не буде знаходитися не на своєму місці. Коли настає така структура часу, структура необхідності змін і взаємодій задля цього, та й це є неминучим згідно Божої музики і Божого плану, Бог веде людину досить точно, кожну людину. Це знають ті, хто знає це з Божої благодаті. Це говорить і Церква. Але Церква говорить те ніби з ідеального, і не стільки як це є в практичній творчості, а так, як їй відомо із досвіду двох тисячоліть. З цим зразу всі згодилися, оскільки там були люди серйозні і практики: і бізнесмени, і люди, що брали участь в протистоянні на Майдані, коли була спроба розігнати Майдан, архиєрей і священники. Тоді був час дуже вимогливий, і все неясним було... Зараз всім відомо, а тоді неясним було все, і що то далі з цього вийде... І так воно буде залишатись до кінця світу. Той, кого Бог веде, хто приймає Тіло Христа, буде знаходитися на тому місці, на яке він покликаний. Буде виконувати заповіді Христа в конкретних умовах, конкретно по-ставлений Богом — виконувати конкретні завдання і не більше. І ніколи не втікаючи — ні внутрішньо, і ні зовнішньо. Те, що названо принципом «бути тут і зараз» — це відомо вже дуже давно... Цей принцип є основою і розмови, бо якщо це відбувається «тут і зараз», — відбувається з людиною на всіх рівнях зразу ж, і вона нікуди себе не інтернує. Нікуди себе не відводить, — в жодну відстороненість або абстрактність. Коли вона звучить на всіх рівнях. Це перекликається зі знанням о. Павла Флоренського: він стверджував, що сама при-рода думки така, що коли вона правдива і чиста, витікає безпосередньо зараз в атмосферу, де вона відбувається, то в ній є цінність і достовірність. Якщо це дійсно з чистого розуму думка, з ведення Духом Святим. Цього слід прагнути. Ми поступово зараз наближуємось до того знання, що нам краще, як кажуть чернеці, прагнути до чистого розуму. Розуму, котрий знаходиться в серці людини. Не в голові. Бо в останні століття, в зв’язку з розвитком зовнішніх наук, розум людей виявився в голові, серцем живуть більш сільські люди. Народ більше живе серцем і мовить: треба думати серцем, треба жити серцем. Тобто, це значить: треба жити істинним центром в серці. Тоді можливий справді стиль, мистецтво художнє, справжнє. Інше так чи інакше виходить за межі того, чим твердо володіє людина, звучить на рівні душі і зв’язаних з нею відповідних світів. Людина тоді не має стилю, бо він тільки з істинного Я, яке у внутрішнім серці. Тобто не з серця творить — й не достукається до сердець... Вона зв’язана з т. зв. манерою, навіть манерністю. Вона і відображує те і так: вона існує — не знаючи, в чому вона існує, де все контролюють біси. Тому зараз важливе стремління до чистоти в усьому, особливо чистоти розуму в серці. Воно є очевидним — від Унівської Лаври і далі, — що й ніби не потрібно нікого агітувати, це треба лиш робити і робити. Бо тоді Бог Своєю благодаттю, котра пронизує весь світ видимий і невидимий, має доступ до людини, до її істинного центру — істинного Я у внутрішнім серці. Людина тоді звучить. Звучить — чи на папері, чи на полотні, чи в музиці, чи в тім піаністі, котрий відтворює справжній дух твору композитора. При цьому творці мають знаходитися там, де їх Бог тримає: на прямому зв’язку з Богом в серці. Ось і відбувається істинно точне виконання. При цім відбувається тверезіння розуму, котре дійсно може настати в людині, бо вона стає вільною від помислів: низьких, середніх, навіть духовних. І вона входить в єдність, те, що називається єднання з Богом. Те, що звільняє людину від всіх земних п’янінь. 2 Так склалося, що в мене вродженим даром була велика сила духу, я з дитячих 10 років знав про велику роботу попереду. Що вона буде згідно всіх знань світу. Це я знав, коли почав себе усвідомлювати і працювати. Що робота ця буде досить потаємною. Так буває, коли людина працює зовнішньо, але внутрішньо зв’язана з Богом, вона не шукає зовнішніх віддач, Бог подає їй внутрішні перлини, а пізніше — шедеври. На це треба було рішатися з самого початку. Поки людину не встигають розвіяти, рознести її із зібраного стану, тобто десь після п’яти років і в школі. Хоча це (рознесення з цільності) неминучим є, так повинно бути через навчання. Проте, коли людина не втрачає цю велику концентрацію в собі, свідомо тримає, Бог її підтримує. Мені, на відміну від багатьох, мабуть від усіх поетів, Бог давав бути в майбутньому. І писати — з майбутнього, пророчо. Найчастіше письменник вибирає найбільш спокійний шлях — це писати про минуле, котре вже відбулося, і тому воно не ризиковане. Але, якщо правильно його подати, то і воно приносить плоди в смиренні. А в майбутньому бути, тим більше в майбутньому творити — це найризикованіше, і людині це можливо, якщо Бог її дійсно тримає, тоді там можна бути і потрібно. Я скажу, що це найтрудніша річ, коли поет очищений, й розумом в серці, і прагне чистоти, й зовсім ніяк не заангажований зовнішнім — партійним чи режимовим, чи якимись іншими речами, навпаки, цілком вільний, він має можливості приносити разом з Богом бачення того, що буде. Причому — художньо. І це не є навіть метою, це є всього-навсього засобом. Пророцтво не є ціллю. Але він неминуче приносить бачення, бо він розвивається в цьому промені — поезії, — котрий Бог подає. Він неминуче приносить бачення майбутнього — художньо. І тому всі мої книги, від першої «Деміург» (12 поем і трактати) і аж до 26-ї книги «Огненний ковчег», що вийшла недавно, — пророчі книги, художні, з майбутнього. Тобто, написані духовно-художнім чином. Не просто духовним чином, хоч інколи священники так пишуть, то не є художніми творами, а художні люди неохоче, як правило, їх сприймають. Хоча духовні поезії теж можна допускати — як вид поетичний. Але духовно-художнє є в глибині всього, що Бог подає з світів, які глибше від уяви. Коли поет з часом відмовляється від нижчих ступенів, — як ракета, нижчі ступені якої відгоряють і відпадають, — і не працює, як працюють ще земні поети, то він в тому безповітряному просторі нічого не може без Бога. Він може тільки пробувати зануритися в глибину серця, — і Бог, тільки в Йому відому міру, поступово подає художні образи. Вони можуть бути різноманітними: інколи аж архаїчні, інколи — архетипні, але дуже глибокі й несподівані для поета. Треба вийти за межі будь-яких своїх знань, ніби зійти, як кажуть, з розуму, і записати т е, невідоме, тож практично поет не знає — щО він пише... Бо якщо насправді невідоме — то він не може знати його, не знає, що пише. І це є ризик на грані можливостей... Душа має бути дуже сильна, дух має бути дуже сильним і повністю з’єднаним з Богом! Бо інакше просто неминучі ті чи інші викривлення і захворювання душі. Це спільне бачення з Богом. Якщо ви здогадуєтеся, воно ніколи не буває суб’єктивним (від самого поета) і ніколи не буває нав’язаним Богом. Як казав апостол Павло, «тепер я знаю почасти, тоді пізнаю так, як і я пізнаний» (1 Кор., 13-12). В міру того, як відкриває Бог поету, з того, як він пізнаний від Бога, поет стає адекватним своїй справжній суті, тобто переходить від того, яким зараз він є, до того, що з вищого духовного є, — в світі, до якого ми зараз наближаємось. І звідти, будучи пізнаним від Бога, має поет свій погляд в Бозі. Все подається Богом. Бог, значить, бачить більше. Але стосовно цього поета, в міру розвитку його, спільно народжують бачення, і вони — увага! — вибирають майбутнє... Те, що відбувається до цих пір — це вибране майбуття. Свідомо я з Богом, можливо, ще хтось так з Богом творить... Тобто, це є жереб майбутнього! Це — приміряння майбутнього. Яке воно має бути. Через художні образи! 3 Тому будь-яке мислення, в т.ч. художнє і духовне мислення, при найбільшій заглибленості його, на са-мій глибині може знайти лише первісні художні образи. Найгустіші (найідеальніші). Найгустіше слово, як казав Флоренський, — а він дійсно своєрідний Леонардо да Вінчі ХХ сторіччя, бо працював на синтезі стількох знань, починаючи від мови і далі, що інший ніхто не зробив стільки багато для Церкви Христової, для мистецтва, для церковного синтезу, для науки, для філософії, для діалектики. Бог нікому нічого не нав’язує. Він нікому нічого не диктує: Він нікому нічого не ламає. Бог не ламає творців, Він виховує їх десятки років, все життя. Він просто Своїм натхненням, Присутністю, Своїм Світлом — є. А в міру того, який утворено «кристал» для цього бачення (світло проводить цільність), поет записує те, що він бачить з Богом. Найглибші художні образи, які здатний побачити, слово — найгустіше! Причому це слово називають і найбільшим словом, котре ніхто пізніше не може — ні заперечити — ні обійти — ні осміяти. Чому? Без шкоди для свого здоров’я, найперше ду-ховного, ніхто не може заперечити те, що отак прино-ситься, що, наприклад, приніс Шевченко... Це найгус-тіше слово, найпервісніші художні образи.Там з нього прямо виливалося, з внутрішнього серця, — написати з інтелекту таке неможливо. Працюючи з Богом на такій великій довірі і відкри-тості, коли людині, як правило, біля 30-и років, коли вона дозріває до віку духовного, та все-таки ще багато має від навчань земних, що стосується природи слова, із сусідніх областей, мистецтв. Ці знання до 30-и років можуть приходити від шкіл, від найкращих людей, котрі були закриті за совєтської влади. Тож приходи-лось вивчати все всупереч існуючому, всупереч тому, що робилося явно і таємно. Найголовніше те, що зі мною відбулося, а можливо й з іншими відбувалося, бо кожен поет по-своєму цінний і в певному спрямуванні подає мову дійсності не-повторним чином разом з Богом, котрий теж його на-вчає. В якийсь момент прийшлось перенавчатися, щоб не втрапити в самоповторювання. Для цього прийшлось поставити на перше місце молитву, і то дуже сильну. З 1993 року молитва стала на перше місце, молитва стала попереду всієї творчості, як найкраще очищення і зосередження. Мене навчали через благодать Мати Божа і Дух Святий. Пізніше — вже Христос через спо-відь і причастя, більшу Присутність, через більшу лю-бов до мене і мою до Нього, навчав. Мати Божа займа-ється земним планом, Вона в Духові Святому навчала мене писати по-новому. До того я вже звик лити зміст в досить вже звичні, успішні ментальні форми, точніше — в духовно-ментальні. Вони зовсім не такі, як в науці, але є ще багато від земності. Ось — важливо завжди рішитися на нове. Людина через любов, єднання, через натхнення художніх тво-рів, написавши спочатку по-звичному, відчуває, що завдяки Богу — може написати тонше, багатше, густі-ше. Й поступово змінюється поет в тонший, духовні-ший бік, — виливає натхнення по-новому... Тобто, в більш пластичних формах. Вони ближче до любові, до музики, а музика — ос-нова поезії. А чим більш заходить на територію музи-ки — тим більш пластичною стає!! Навіть коли була завершена в 1992 році драматична поема «Цар духу» (на 104 сторінках), вона все одно ще була, за всієї своєї цінності, під духовно-розумовим началом. Я сам, знаючи і усвідомлюючи це, волав в цій по-емі: «Не вистачає музики в мені!..» Не вистачало любові — до всіх, багато було інтелек-ту!.. 4 Дуже багато є людей, котрі не знають, не усвідом-люють, що вони є каліками. Вони не ті й не ті, ні тут — і ні там, не відкриваються, не приборкують інтелект і не йдуть в Церкву. Але це чекає на всіх. Ці речі відбувалися ще і раніше: поодинокі поети, такі як Поль Клодель, Томас Еліот, рішалися йти до Христа, в Церкву, в благодать, в служіння неухильне. У внутрішню свободу, котра в Христі, у внутрішню музикальність в любові до Христа, людей і світу. По-ступово відмовлялися від надміру «знань, та не тих , що потрібні». Міра інтелекту, яка, як необхідний за-лишок і як керований інструмент, не заважає внутрі-шній музиці. Музика — з любові Божої, вона найбільш бажана. Бог проявляється любов’ю і знаннями, тепло-тою Своєю і світлом. І ось треба було зрілому і сформованому поету(!) рішитися піти — в любов Божу!! Це по суті — цілком в нове, у нові змісти — і в нові форми. Форми вищого мистецтва, в які Бог тихо навчав виливати вищі зміс-ти, які Він надихав Своєю Присутністю. Це, можливо, мені найтруднішим було, тому що коли поет сформований, йому дуже нелегко переміни-тися на 180 градусів. І тим більш, коли являє вже успішність в усьому, має багато книг своїх, є забезпеченість якась і спокій-ність, а Бог хоче, щоб ти знов у зовсім невідоме йшов. Поезія вся з невідомого. Це неминуче: йти з першої природи, з его-фортеці з її пристрастями — до Джерела вічного Христа! Тож треба йти за Богом і виливати натхнення, нові вищі змісти в тонші відповідні форми. Кожний твір мистецтва відповідає законам мистецтва, що однакові в усіх видах художньої образотворчо-сті. Є відповідність змісту і форми. В ідеальному випад-ку форма стає змістом. В грубу нижчу форму, що зв’язана з земністю, з зе-мними стражданнями, неможливо влити зміст із най-більшої висоти, що його може досягати ще людський дух. Досягнення найвищі в Баха, Моцарта, почасти Бетховена, Данте, в інших тих, котрих надихали Бог і Богоматір Марія. Певний ряд реальностей можна передати відповід-ністю: формою, думкою (що кому ближче). В поезії новий вибух міститься поміж словами і поміж стро-фами, які є своєрідними синтагмами мови духовно-художньої. Як і мова Святого Духу спільна для всіх, коли вона ще не приходить розділятися на мови поетів світового рівня, поетів національного рівня, поетів своїх ланд-шафтів. Відповідно: наскільки людина є продовжен-ням ладшафту — стільки і чує ландшафт; і аж до — людина-бог. «Казав вам: богами єсть ви, а ви вмираєте кожен, як князі ваші». Але т о г о , що я згадував як безповітряний простір, можна досягти лиш поміччю Божою. Сама людина не може на Небо залізти. Навіть на землі вона не може без Отця світла, що подає світло з висоти: «світло, що з висоти сходить від Отця світла», — каже Церква. Людина не може нічого з добра сама: поет без натхнення не може написати жодного слова, а тим більше — в найглибших художніх образах. Образи складаються зі звичайних слів, які всі знають. Тільки треба з в і д т и так їх поєднати, щоб отримати художній образ, що має найбільшу густину. І щоб сталося чудо — провідності, — яке дає Бог! Коли почута форма, коли зміст і форма точно від-повідають одне одному (пошлюбування сталось), тоді для цього світу форм здобуток стає найвищою цінніс-тю. Поет — найвища діяльність, споглядання! Якщо тема велика і значна, є розвиток у відповід-ній формі, неповторній, якої ніхто не зміг досягнути, особливо ж коли це велика форма (поема драматична чи поліфонічна, акафіст), то тоді форма (як би це сказати земними словами?..) — вона сяє. Форма проводить світло і любов! Форма сама собою не є Бог, вона не має в собі світла і любові. Разом з відповідним змістом для світу форм вона стає великою цінністю. Вона тут працює як, скажімо, стовпи у храмі,— на них все стоїть. Є гармонія в худо-жніх творах. Люди їх бережуть, вони чують — цінність. Форма сяє. Чому вона сяє? В ній художні складові частини пропорційно розташовані, гармонійно і єди-но відповідним чином, утворюючи органічне художнє ціле. Ніде і ніщо не суперечить проведенню світла, як Бог дав. А Він все бачить, допомагає поетові чи компо-зиторові — всю річ розвивати. Доказом практичним, який переконає вас в суті, є те, що мої редактори, що працюють зі мною з найраніших часів, а також мої друзі, брали участь в дове-денні творів до потрібної якості. Коли людина об’єднується з художнім твором, кот-рий є живим енергетичним «організмом», вона взає-модіє з ним. Якщо редактор і поет об’єднуються з конкретним художнім твором, і в ньому є якесь неточне слово (інколи навіть неточна буква дозволяє темним силам пролазити і пробувати заважати, аби не стало —ідеально), а неточне слово — це грубе порушення, приходиться знаходити образ на глибині і ставити точні слова на місці підмінника. Звідки неточне слово? Поет, буває, неточне щось поставить під час творчого палання, йому найважли-віше вчепитись в Огонь і не випадати з горіння. Бо як Огонь загасне — він не буде поетом. За третім разом Вогонь може не повернутись. Він палає нещадно, не жаліючи себе, не пам’ятаючи жодних філософій, нічого земного, бо на землі цього нема: це безум Божий. Плани Божі — не людські плани (а — з ким ви знає-тесь?!). «Думки Мої — не людські думки». Чим тут пишатись? Малими і зтемненими людсь-кими думками? Неточне слово має бути виявленим моїми редакто-рами і друзями. Вогонь той спалює і оживляє! В молитві, в молитві всі ми. І коли я знаходжу в глибині єди-но точний образ художній і вписую — всім полегшен-ня приходить. Легшає від зцілення. Неважливо, чи це чотиривірш, чи великий вірш, чи цикл (хоча він сприймається ніби як камерна річ, та «камерність» може буть в голові (!), а цикл може бути більшим за поему!). 5 Нагадаємо, що поети, взаємодіючи зі своїми худо-жніми творами, народжуючи і доводячи до досконалості, дарують світу як дітей здорових, — чи не здорових. Читачі одужують з досконалим художнім твором. Одужують. Читачі стають сильнішими, їхня енергія покращу-ється. Шедеврами Бог лікує світ, через людей — всю природу. Дар повертається знов до Бога! — вдячністю слухачів і читачів (!), світлою радістю і любов’ю!! Бог — лікар! ось як просто це. Наповненість Богом — і художні засоби вираження. І щастя, коли є обидві данності. Потім Бог через це все лікуватиме всіх! Люди зцілюватимуться. Поети внутрішньо очищені, як правило. Особливо білярайські поети. Редактори в них від Бога. Друзі теж. Вони все відчувають серцем. Коли за якусь людину потрібно помолитися — відчувають також серцем. Мати Божа завжди контролювала, коли я поступово розвивався, та розвивався в оригінальності! В оригінальності! Я про це говорив зі студентських років. Я говорив, що потрібна тільки оригінальність. Ніщо старе, що знало місто, й не лише — Радянсь-кий Союз, не потрібно. Потрібна тільки оригінальність! На собі показував. Потрібно людину вчити не сумі знань, а — вчити вчитися (!) — вчити мислити оригінально (!) — вчити вмінню знаходити оригінальний підхід (!) Бо зараз, ви самі прекрасно знаєте, не такі й важливі технології, тим більше — нічого не значать зброя і гроші (бо про що я говорю?). Зараз найцінні-шими є ідеї. Найнедосяжніші вони, ті, що від Самого Бога! Котрих нема, майже нема на цей момент. Тому всі можуть мимовільно брехати... Церква ще не дотягнулася до ось цього. Вона не має ненаукового богослів’я на сьогоднішній день. Наукове богослів’я — обман. Немає живого богослів’я. Церква робить те, що робить! Але богослів’я йшло через кого? Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ніський. Хто це є? Це наймудріші, найсильніші філософи і поети-філософи світу, вони всі світські знання освоїли — і поставили, ставши чернецями, на служіння Богу! Тобто, вони спеціалісти в усьому найважливішому, переробили данності в дусі біблійному (Біблії) — й через них прийшло богослів’я Святої Тройці. Те, що зараз відбувається в поезії, — увага — це самовиявлення Святої Тройці: це Духом Святим подальше розкриття промислу Святої Тройці в творінні. Цього страхається вся Церква, звикши до застарі-лого, майже гнилого на цей момент стану — наукового богослів’я. Вона не приймає богослів’я справжнього, живого, слово з хреста. І на справжньому богослів’ї зразу видно: чи ти живий архиєрей — чи ти «мертвий» архиєрей. Хто полюбить це? Здогадуєтесь? Церква зберігає все, що слід. І передає вірним. Та завжди були і будуть прориви, в яких Бог дає — нове. І не через зовнішню науку (що зовсім Церкві не властиве), а — через поезію-музику! Через те, що Богородична співачка Половинка Наталка співає й засновує, через християнських поетів і ті жанри, в яких є зворотній зв’язок від слухача, і тому— можна переві-рити! чи живе! Бо якщо науковець думає десь в кабінеті про аб-страктне, відсторонене, або відносне, — зразу перевірці те не піддається. Величезні відтинки часу проминають, — і колись на практиці перевірять його. В розкритті Святої Тройці через поезію християнську видно: нема часу на ось таке: все змінюється через чотири роки! не через 100 років, як ще недавно! Або ж буде нове богослів’я й Церкви об’єднаються, і буде як вірні хочуть. Або... Богослів’я ж — вирішальна точка, де всі мають прикласти щонайбільше зусиль! Бо все залежить від бого-слів’я.— Богослів’ям єднаються. Для чого треба перестати бути селюками всім, се-лом в умовах міста, — в точному значенні слова. 30 чи 40 років потрібно прожити в столиці чи у Львові, щоб відбутися християнином-городянином. Всі знають: можна хлопця вивести з села, але вивести село з хлопця — неможливо... 6 Благодать, відвідавши людину, подає все те, що по-трібно їй. Благодать, буває, відходить: вона хоче, аби пішла до церкви ця людина! Все життя людини має стати життям в Христі, благодаттю — запалавши в церкві! Душа людська знає, що не один я зараз говорю, більш — благодать. Мені ніби це не зовсім потрібно. Потрібно, щоб Христос у вас вкорінювався й розвивав вас. Щоб у вас була благодать, щоб ви ставали більш творчими, удачливими і щасливими. Бо я до цих пір послушливо перебуваю у соціумі в невідомості, таке моє вибрання. Це так мене Бог схотів сховати, інакше я не писав би багато. І це все заради вас. Заради вас на тих місцях конкретних, куди Він по-кличе... Він нікого не насилував і не буде насилувати. Добровільно все і з любові. Але ж потрібно загорітися в серці! Слово «запалитися» зустрічається часто, де появля-ється новизна і художність. Якщо благодать не зрушить у вас щось з місця, ні-чого не зміниться. Й не проясниться. Без запалення нічого не буває. І взаєморозуміння потрібне, це ж — взаємобуття! Ми є в світі мислеформ, слід добре всіх розуміти, розу-мітися на необхідному, бо прийдеться перероб-лювати, не встигати або нести витрати зайві! Не творитимеш як слід — Бог і люди відішлють на периферії займатись нижчим чимось. Не найвищим — про що наша мова, до чого й Бог тебе кликав. Чи ще й зараз тебе прикликає… Треба йти в нове, незважаючи, що світ в стані ось такому; бо насправді всі потребують оновлення. Це правда. І Бог якраз через тебе хоче робити це. Він робить через конкретних людей завжди. Не через недозрілих, а через кількох людей робить завжди, в усіх століттях. Приносить нове. За Христа не слід механічно агітувати, бо нове — живе, воно дихає, запалює, люди загоряються, і тоді це само собою є, що Вогонь Христовий поширюється. Благодать приходить і відходить, приходить і відходить. Був такий період в мене також. Духовний отець говорив мені: «Потрібно за собою спостерігати, що саме благодать підтримує, що — ні. Треба вже відпускати щось земне, чого благодать не хоче. Очищуватись, одухотворювати себе». Треба, щоб духовне долало природне. Так було в усі часи з усіма християнами, так є до цих пір, той самий процес. Людина народжується сирою-земною — а треба стати Божественною, із благодаттю. З постійною благодаттю!! Благодать, коли вона є постійно, має пронизувати не тільки душу, але і тканини тіла, в останню чергу — кістки. Це відомо. Така людина дуже береже благодать! Тому не бере участі в жодній грі. Те, що мучить людину, всякі помисли, всякі турботи, пристрасті — загнуздуються і зменшуються. Благодать же — єдиний вчитель. Навчає — чого люди не знають, не навчать. Псалмоспівець Давид сказав про себе: я став муд-рішим за вчителів, бо мене вчив Бог, а не люди. Благодать навчає не тому, що на землі тільки. Так, вона підготовлює все в людині, аби людина не зійшла з ро-зуму. Благодать піднімає до найвищих знань — як вона відає. Вищий світ (надмисленний) — він же не в формах. Цільний духовний світ — і ієрархія згідно якості. Те все діє, інакше без благодаті я не зміг би на-писати 27 щоразу неповторних поетичних книг (42 книги поезії — на тепер, 2020 рік. — І.Ш.). Можу зараз пояснити з допомогою цифр. 2 чи 3 поезії з душі, уявою працюючи, ще може людина народити — нібито в темі Христа і Церкви Христової. Але це й все. Але якщо в неї нема Христа у внутрішнім серці в постійній благодаті, хоч би що не робила із своєю душею (недуховною!), вона нічого не в силі сама написати! Люди без благодаті називаються нерозумними серцем. Відчуваєте жах?.. Так і статистика показує. У всіх поетичних піснях, що про Різдво, Великдень, Богородицю і святого Миколая, і ін. — народні слова і народні наспіви, з серця народу. Чисті. Правдиві! Професійні поети та композитори — бідні, на 180 градусів до Христа не повернулись. Дві-три речі слабкі, чуттєві сублімації, Церква не прийняла, допустила кілька речей, і ніхто про них не знає, й головне, ніхто в світі й не хоче таких знати!! Й.С. Бах — то виняток. Слабкість в тім, в чому людина некомпетентна. Переконливий приклад: поет Богдан-Ігор Антонич написав одну поезію про авіаційний політ, — але краще б він не писав. Бо хто зсередини знає політ і що то є бути пілотом, то є таке особливе вибрання, а якщо людина не в цім, ліпше б вона про це не писала. Бо буде неправда. А в своєму покликанні Антонич — справжній поет, по-своєму великий. Така ж справа щодо Церкви і Христа. Страшніша. «Дорого — та мило! Дешево — та гнило». Після навчань щодо вилізання з болота — Христос подарував мені постійну благодать! Гебреї точно доказували — з цифрами в руках. Спитай про те поета, і він скаже: натхнення в поета душевного буває один раз на тижні. Більше поет не витримує. Дуже важкі родові муки! Писати з голови — то вичавки. Поет скаже: ліпше я писатиму з любові. Краще перейду на ерос і писатиму з любові хоча б до чогось, але живого. Хоч до ландша-фту, хоч до собачки, а хоча б до неба і квітів! Тільки з любові. Та ж іще поет Сумароков сказав: «Прежде чем писать, девица, ты возьми-ка да влюбися.» НЕ буває поезії без любові, молитви без любові — нема, нічого доброго не буває без любові! Справжня поезія — теж молитва. Ось Бог нею і бере в Свої руки людське серце, і що б не робила людина — вона нікуди й не подінеться з Божих рук. Бог зцілює душу в поезії, благодать дає душі те, що їй потрібно для зцілення. Через художні образи, музику. Поезія художня — більше, ніж молитва. Священник Іван Рибарук це знає, бо знає його дружина-поетеса — оригінально-самобутня Оксана Зеленчук. Та не хочуть всі знати. І не в кожного священника дружина поетеса, культурна душа. В поетес має бути спосіб буття-і-життя більш строгий… Бо — буття з Богом. Богоподібність — в способі буття!.. Треба б у т и . І чистим служити Богу все життя. Поведінка тоді — як благодать хоче. Ось це прик-лад, як те є несказанно: жити в слові й служити словесником Богові. Знову з цифрами: я раніше писав одну велику поему за один рік. Все — за рахунок величезної концентрації волі і думки. Може, на землі такої й не буває. Можна подумати, що це мало — одна поема за рік. Дванадцять поем ввійшли до першої книги. А ця спра-ва відома великим Фахам: Іван Михайлович Дзюба досліджував першу книгу і сказав своє слово. Ліна Костенко прочитала її в свій час і сказала мені своє слово. Слово особливої ваги, мабуть — одному лиш автору, тому — незручно було б переповідати з пам’яті. Віталій Коротич читав перші поеми ще в рукописі, надрукувати хотів, допомагав сердечно. Також читав Іван Драч, пам’ятаю зустріч з ним і Іваном Миколайчуком в Ірпені, їхня підтримка, по суті, важлива дуже. В молодості — це надзвичайно важливо! Просто. Щоб бути на згаданому вже рівні — святим Іоаном Золотоустим стань. В Богові, тобто, весь час всією любов’ю і концент-рацією! Мова академічна непридатна для описання поезії, та ще й такої живої. Інакше — напишеш проекцію океану живого. Наприклад, якщо хтось напише про Богоматір і Її безкінечний океан, то лиш свій портрет зобразить на Її фоні. Напише хто про Пушкіна, бо сучасники казали, що не знаходять в нім цільної особистості, хоч він справжній класик для Росії, то, як мовила Ольга Седакова, такий на фоні Пушкіна зобразить лиш свій портрет. По суті — показує, хто він такий. Без помочі Богородиці не задихав би велетенський Океан Її. Не хочеться прозово говорити… бо який світ у порівнянні з Богинею за благодаттю?!! В духовній практиці, коли художні образи йдуть із внутрішнього серця, не з уяви, натхнення буває пос-тійно щодня! Як Бог знає й хоче: може й через день, бо то як Ісусова молитва: благодать вирішує — коли і як бути, а коли буде відпочинок. Бог все дає. Бували, наприклад, випадки, коли я одного разу приїхав з гірського Криму очищений, благодаттю був зупинений на горі біля Києва на один день — і — я вперше написав сім поезій за один день! Думав — що трісну! Поезії високого рівня. Чотири із семи поезій ввійшли до книги «Богословіє». Якби хто сказав мені раніше, що буде таке, я сказав би: перша поезія найсильніша буває, з найчистішого духу, друга поезія — слабша, третя поезія — чи то не вода? і можна викидати. (див.: далі буде продовження бесіди)

ID: 877794
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 29.05.2020 15:57:35
© дата внесення змiн: 29.05.2020 15:57:35
автор: Шевчук Ігор Степанович

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (34)
В тому числі авторами сайту (1) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Алкоголь
Samkovitch: - "моя прєлєсть"
Синонім до слова:  Оснащений
Genyk: - Заряджений
Знайти несловникові синоніми до слова:  Оснащений
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Відблеск
Ulcus: - а точно є таке слово?
Знайти несловникові синоніми до слова:  Відблеск
Еволюція Сайту Поезії: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Паніка
Еволюція Сайту Поезії: -
Синонім до слова:  Новини
Г. Орел: - Обс :D
Синонім до слова:  Новини
Genyk: - Сорочинці
Синонім до слова:  Графін
Genyk: - Водотримач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Новини
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  опора
Зелений Гай: - Підтримок
Синонім до слова:  Злочин
Зелений Гай: - Переступ.
Синонім до слова:  Графін
Тетяна Мош: - Кара́фка
Синонім до слова:  Марсохід
Genyk: - МАРСОПОВЗ
Синонім до слова:  Всюдихід
Genyk: - НЕПРОХАНЕЦЬ
Синонім до слова:  Всюдихід
Genyk: - НЕПРОХАНЕЦ
Синонім до слова:  Злочин
Genyk: - ГРІХОПАД
Синонім до слова:  Дотик
Genyk: - ТОРК
Синонім до слова:  Злочин
Г. Орел: - Протизаконня
Синонім до слова:  Марсохід
Г. Орел: - Марсотачка. :D
Знайти несловникові синоніми до слова:  Злочин
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Дотик
Г. Орел: - Співучасть
Знайти несловникові синоніми до слова:  Марсохід
Еволюція Сайту Поезії: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Графін
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Всюдихід
Оксана Батицька: - Полтергейстер -треба запатентувати :D
Синонім до слова:  Дотик
Оксана Батицька: - Черк( черкнути рукою,нігтем).
Синонім до слова:  Смаколик
Оксана Батицька: - Лакомка,насолодник,солодунчик,цмоколик
Синонім до слова:  Дотик
Svitlana_Belyakova: - Глибоке відчуття щастя...
Знайти несловникові синоніми до слова:  Дотик
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Любов
Вікторія Воля: - Любов безсмертна іскра світла
Синонім до слова:  Всюдихід
Г. Орел: - Коронавірус
Знайти несловникові синоніми до слова:  Всюдихід
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Під,їзд (у будинку)
Open Air: - наголос на і?
Знайти несловникові синоніми до слова:  Біжутерія
Open Air: -
Синонім до слова:  опора
Open Air: - відчай
Синонім до слова:  опора
Оксана Батицька: - Хребетність
Синонім до слова:  опора
Оксана Батицька: - Міць
Синонім до слова:  опора
Г. Орел: - Лушня, атлант, каріатида.
Синонім до слова:  Любов
яся: - любов - магніт
Синонім до слова:  Подвиг
Г. Орел: - Супервчинок.
Синонім до слова:  Подвиг
Svitlana_Belyakova: - прояв любові
Синонім до слова:  опора
Svitlana_Belyakova: - химерне підгрунтя
Синонім до слова:  Подвиг
Badendor: - Героїчний вчинок
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Лісник: - Чеп́іга
Синонім до слова:  Консультація
Дід Петро: - Розтлумачення
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Дід Петро: - Утримачка
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Дід Петро: - Утримака
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Дід Петро: - Хапавка
Нові твори