Скільки ж їх! (До дня пам’яті жертв політичних репресій)
По краплинці збираєм історію
Із архівів таємних, гробниць,
Хоч була вона надто зашторена,
Обізвалась гучніш громовиць.
Мо’, тому, що писалася кровію
На землі і на стінах в’язниць –
В волелюбців стріляли закованих…
Й гасло світло ясних їх зіниць…
Скільки ж їх, безнадійно загублених,
Доль закреслених рухом пера!
Хтось із них був поетом улюбленим,
Та в ГУЛАзі далекім згорав.
Не зросли всім хрести над могилами…
З глибини ж їхні кості кричать:
«Ми за ваше майбутнє загинули
Й зараз мусимо вас захищать,
Щоб ніколи не стрілись ви з морами,
Не пізнали наруг таборів!
Хай міцніють плоди ваші й корені!
Долю нашу лиш не повторіть!»
17.05.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
Пані Ганно, гарний такий Ваш вірш, як і ваше любляче серце...Дякую Вам за Вашу творчість...Саме завдяки таким жінкам, як ви буде жити Україна і будуть народжуватись гарні, добрі, могутні українські чоловіки, захисники Вітчизни...Не зміг кат скосити весь первоцвіт нації, а ми зараз повстали, зродились, змужніли, подорослішали духом і тілом...Війна за Україну триває, вона ніколи не вщухала, наші покоління чоловіків мають поставити жирну крапку в цій неоголошеній війні, аби тільки наша воля...Дякую... "Хай міцніють плоди ваші й корені! Долю нашу лиш не повторіть!»
Дякую щиро тобі, дорогий Костику, за такі високі слова на мою адресу. Я проста жінка, одна з тих, кому болить те, що відбувається, і кожен мій вірш - це своєрідна відповідь на питання: що то є і що робити. Безперечно, що ти значно більше робиш для України і я дуже вдячна тобі і таким, як ти. Хай береже Господь ваші життя і нашу Україну!