Розскажи: як живеться, кохана?
Хоч би зрі́дка згадаєш мене?
...Тоскна ніч, бо гризота незвана
До світанку мій сон віджене.
Як там доня? Здорова? Зростає?
Чи про мене пита, взагалі?
Дядько ляльку купив? Доня грає?
Він не дядько? А хто ж він тоді?
Ай, просив – називала щоб татом?
Тобто я: як з очей, так з думок...
В вуха нібито напхано вату,
Голова наче той чавунок!
Вже з новим ти на лавочці давній,
Де схилилися верби густі,
Де тремтливо я донечці славній
Гладив п'яточки – ще в животі?
Перший крик, перший зуб, перша каша –
Сплав єдиний – ти, я і дочка.
І, здавалось, навік єдність наша,
Тільки зникла, мов піна морська.
Не забуду дитяче благання:
"Тату, любий, лишайся, не йди!!!"
...А судитись – лиш часу втрачання:
Мама все ж – це не змінять суди.
Тільки як з цим надалі миритись?
З милих вуст обпіка поговір:
Що до інших жінок мав ушитись,
Бо гарем госпіта́льний завів,
Що десь дітки сторонні чекають.
На́що це? Обілити себе́?
На війні я, і друзі це знають –
Щоб дочку захистити й тебе́!
Твій новий від війни чом ховався,
Палко жінку чужу притиска́?
Про кохання співати зостався?...
Дав би в пику, та в ранах рука!
Чув, солдаткою станеш ти знову,
Надійшла бо повістка сумна –
Що ж! Узнає про службу "медову":
Хай розсудить нас Бог і війна!
Оригінал.
Как живется тебе, любимая?
Вспоминаешь меня хоть чуть-чуть?
Ночь какая: унылая, длинная.
До утра видно мне не уснуть.
Как дочурка? Растёт? Здоровая?
Часто спрашивает обо мне?
Дядя куклу купил ей новую?
Он не дядя? А кто же он ей?
Ах, просил называть его папой?
Я не в счет: с глаз долой с сердца вон...
Уши словно набили ватой.
В голове колокольный звон.
А жива наша старая лавочка?
С новым мужем сидишь ли на ней?
Там ладонью почувствовал пяточку
Пузожительницы твоей.
Первый крик. Первый зуб. Кашка с ложки.
Как единый сплав, дочка и мы.
Думал я распаять невозможно.
Получается можно. Увы.
Детский крик:"Забери с собой, папа!"
Буду долго еще вспоминать.
Отсудить? Только время тратить.
Хоть какая, а все-таки мать.
Язычок повернулся как, Маша?
Врать друзьям, что другую нашел?
Сочиняла бы сказки дальше:
Прям гарем госпитальный завел.
И ребенка даже придумала...
Для чего? Чтоб себя оправдать?
Совесть в угол какой засунула?
Я за вас уходил воевать!
А тот клоун что? Новый папа ваш?
Счастлив, *** с чужою женой?
О любви своей складно пел, да, Маш?
Дал бы в морду но плохо с рукой.
Знать судьба: снова будешь солдаткой.
Слышал, тоже повестка пришла.
Вот узнает, как в армии сладко.
Нас рассудит пусть Бог и война.
ДЯКУЮ. Сама перекладаю, мене перекладають - це надзвичайно вдалий переклад 
гарний переклад
