Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Мирослав Вересюк: Наші французи (проза) - ВІРШ


Мирослав Вересюк: Наші французи (проза) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 14

Пошук


Перевірка розміру




Наші французи (проза)

НАШІ ФРАНЦУЗИ (проза) Весною 1993 року мені передзвонили із спілки чорнобильців і запропонували підійти та написати заяву і підготовити документи на поїздку дітей до Франції, на відпочинок та оздоровлення. Тоді ще в багатьох були пам’ятними ця чорнобильська трагедія та героїзм її ліквідаторів. Так от в далекій Франції прості люди згуртувалися і відгукнулися на ці події та вирішили запросити у свої родини дітей ліквідаторів віком 10 -15 років. Всі витрати на переліт вони теж брали на себе. У цю вікову категорію попадали мій син – 10 років, та дочка -12 років. Але в спілці заявили, що поїхати зможе лише хтось один, тому я маю визначитись. Та зробити цей вибір між дітьми мені було важко. Тому я написав дві заяви, та підготовив документи на кожного і сказав, що нехай вже у французькому посольстві самі зроблять вибір між ними. Та вийшло так, що посольство погодило документи на обох і затвердило списки, чого я ніяк не очікував. На місці, в спілці, по цій причині піднявся хай, але ніхто нічого змінити та якось вплинути на французів уже не міг. Тож нам треба було готувати до подорожі обох дітей, шукати якісь сувеніри з українською тематикою, обновити їх гардероб і т.д. Як розповідали вже потім французи, дітей згідно списку вже загодя розподілили між сім’ями, адже хтось хотів взяти дівчинку, а хтось хлопчика. Вони теж виходили з того хто вже зростав у них і як їм буде зручніше розмістити чужих дітей. Так от, після приземлення в аеропорту Ліля, коли ще проходило паспортне і митне оформлення дітей та супроводжуючих, сім’ї Порас серед гурту дітей приглянувся здалеку наш син і вони між собою говорили, що дуже хотіли щоб їм він попав по розподілу. І були дуже щасливі коли так і насправді сталося. Вони взяли в сім’ю хлопчика, бо в них теж був син, тільки на п’ять років старший. А дочка попала в сім’ю, яка проживала в Дакерку і в них було двоє різностатевих дітей трохи старшого віку. І хоч ця сім’я була більш заможніша, та дочка, чи то через свою скромність і невпевненість, чи то, що не змогла порозумітися з дітьми, а можливо і через їх зверхність, не здружилася з ними. Стосунки між дітьми теж не такі прості, як нам здається, а враховуючи незнання мови налагодити їх не так то просто і тут навіть дорослі не завжди на це можуть вплинути, хоч і намагаються. Зовсім інша ситуація склалася з сином. Він швидко зійшовся з Крістофом, так звали сина сім’ї Порас. Гарненький обличчям, комунікабельний, він швидко запав французам в душу, тим більше, що легко вчився французької і за місяць перебування у спілкуванні вже не було проблем. Вадим, так звали нашого сина, катався з Крістофом на велосипедах, гралися на якійсь, крутій на той час, електронній приставці та в інші хлопчачі ігри. Вони весь час проводили разом і як розказували потім французи, що у Крістофа появився брат. Та і дорослим теж було цікаво спілкуватися з Вадимом, особливо голові сімейства Жану. Його цікавило все – від нашого побуту до історії. І треба сказати, що син виявився на висоті. Так Жана цікавило сприйняття дитиною різних історичних постатей, адже це багато що може розказати про світогляд як в сім’ї, так і в суспільстві. Так він запитував в сина, – Чи вважає він Сталіна диктатором? Син відповідав, що так! Це диктатор! Гітлер – диктатор? Так, диктатор! А Фідель Кастро диктатор? Так, і Фідель диктатор! Про це вже пізніше повідав особисто Жан, вимовляючи характерною французькою оте «діктато́ррр». Він розповідав і дивувався рівню розвитку дитини і казав, що у них у Франції діти цього віку ще зовсім діти. А тут він був вражений і в захваті від всебічних знань малого. Та я і сам гордився цим та дивувався звідки син міг почерпнути такі знання. Звичайно, що перед поїздкою з дітьми проводилися певні розмови, як виховні так і настановчі. Пам’ятаю, що просив придивлятися до того як живуть, як відпочивають, як харчуються і де живуть, в яких умовах проживають, порівнювати та робити висновки. Треба сказати, що це дало певні результати, навіть досить своєрідні. Так син написав лист до якого доклав план будинку в якому проживали французи. Я розумію, що цей план він намалював при їх допомозі, та цікавими були саме його коментарі до цього плану. Вказуючи на функціональне призначення кімнат, він у ванній кімнаті намалював та назвав встановлену там сантехніку – душова кабіна, умивальник, унітаз і ще щось дуже подібне на унітаз, про яке зробив допис – «не зрозуміло що!» Французи не розуміли цих надписів, та ми і сміялися і сумували з цього. Адже де дитина в Союзі могла побачити біде і збагнути його призначення! Та і сьогодні біде можна побачити лише в магазині сантехніки, та лише в окремих помешканнях не бідних людей… Були і курйозні моменти, пов’язанні із співзвучним звучанням українських слів до французької. Про це потім сміючись вже повідало саме подружжя. Так набігавшись, а це було літо, син просив француженку, яку звали Мішель, дати йому щось напитися. Тож він просив, – Мішель! Пити! Виявляється, що у французькій мові це наше слово «пити» співзвучно до їхнього – pets, тобто пердіти… Тож можна уявити здивування француженки, якій здавалося що дитина хоче пердіти. І вона спершу здивовано квокала – guoi, тобто перепитувала – що? І знову у відповідь знову чула, – Пити!!! Ще більше здивування викликала відповідь сина на її заклик іти їсти – manger! Натомість вона чула у відповідь від сина, який захоплено грав на приставці оте суржикове – щас! Виявляється, що це слово співзвучно до їхнього – срати, чи у якомусь іншому подібному значенні. Так, що було весело, та порозумілися дуже швидко, тим більше, що за місяць син вже розумів розмовну французьку дуже добре. Вже перед поверненням дітей додому в приміщені мерії був влаштований прийом для них та сімей французів, в яких вони проживали. Ділячись враженнями французи нарікали, що було трохи важко якраз через трудність спілкування. Натомість «наша» француженка заперечила, що ніяких труднощів не було, що їх підопічний непогано засвоїв за цей час французьку і що вони від нього просто в захваті. Почувши це мер їхнього містечка вирішив запросити цього хлопчика до себе, щоб познайомитися поближче. Той підійшов, привіталися і мер почав розпитувати його про перебування у Франції і про враження від цього. І тут в їх розмову втрутилася перекладач і сказала малому, що треба подякувати французькій стороні за гостинність. Як розповідав потім син, що у відповідь на її слова у нього в голові вибудувалась ціла промова. При цьому він ще показував це своєрідним жестом. Тож він подякував французів за гостинність, розповів, що Франція гарна і заможна країна, подякував сім’ї Порас та Крістофу, з яким дуже здружився. Та перекладач-француженка вирішила поставити десятирічному хлопчині провокаційне запитання, – Чи не виникло у нього бажання залишитися у Франції? У відповідь на це запитання пролунали слова, від яких були очі на мокрому місті у всіх французів, це вже вони з нами ділилися потім враженнями самі. Син сказав, що Франція гарна і заможна країна і йому вона припала до душі. Але він любить Україну і хоче повернутися до своїх батьків. Це вразило навіть мера містечка і він вручив сину аж два подарунки – наплічник і сумку, хоч всім вручали по одному, хлопчику наплічник, дівчинці сумку. Час пролетів дуже швидко і незабаром ми вже зустрічали в аеропорту своїх дітей з масою вражень та цілими альбомами світлин. Та на цьому наші пригоди з французами лишень розпочиналися. Вже незабаром ми отримали листа від них, що вони душе скучили за нашим сином та хочуть його провідати і чи готові ми їх зустріти на різдвяні свята. Звичайно, що готові, була наша відповідь та розпочалася підготовка до цього візиту. Виділити їм кімнату для проживання проблемою не було, а ось чим зайняти їх впродовж двох тижнів – треба було поламати голову. Зустріли ми своїх французів в Борисполі десь через пару днів після нового року. У мене в цей час були значні проблеми з здоров’ям, тож для їх зустрічі я взяв з собою ще тестя, адже зима, дорога, все може статись. Та обійшлося і жигуль теж не підвів. Син одразу впізнав їх серед натовпу пасажирів, вихопив їх звідти і ми почали спілкуватись розмахуючи руками та мовою жестів. А разом з ними прилетіло ще напевне з сім сімейних пар, які приймали у себе українських дітей і які вирішили їх теж провідати. Це був вчинок, який заслуговував поваги і в цьому їм варто було віддати належне. Десь через чотири години ми вже були вдома. Я тоді ще жив у приймах, тож у цьому ж приватному будинку тестя виділили і кімнату для гостей. А вони, зважаючи на наші тодішні зими, прилетіли одітими зовсім не по сезону. Тож прийшлося виділяти їм хутряні шапки, бо приїхали зовсім без ніяких, а також шарфи і рукавиці. На них були якісь благенькі курточки, які як сказала одна знайома базарна торговка, що вона б таку куртку навіть на базар би не вділа. А прості французи одіваються дуже просто і навіть скромно. Це ми з телевізора чуємо про якусь високу парижську моду, а життя простого люду зовсім інше. Зрозуміло, що деякі переживання в них були. Тож вони приїхали з багажем своїх продуктів у вигляді кави, цукру, якихось круасанів та навіть прихопили воду. Боялись вони тої радіації. Але найбільше здивували вони подарунком від мера. Коли він взнав, що вони їдуть в Україну провідати Вадима, то особисто передав для нього двадцять доларів. Це щось та значило! Видно і справді син вразив його. Цим можна було тільки пишатися. Після знайомства та обміну подарунками, почалися наші будні і наші випробування. Дружина взяла відпустку, щоб помагати мамі на кухні, а я був зайнятий на роботі. Теща з дружиною склали меню на кожен день щоб, як кажуть було і перше блюдо і друге і закуска, та щоб не повторюватись. Та життя почало вносити свої корективи. Виявилось, що гарячих блюд на сніданок не їдять. Для них сніданок це батон на двох, конфітюр, тобто варення, масло, сир і кава. Може ще якась нарізка з ковбаси, але не обов’язково. Так вони привикли. Та ми не дуже перечили – їхня воля, так навіть простіше. Але двох втоптати кілограмовий батон! Ось вам і розвінчана байка, що французи не їдять багато хліба. Зрозуміло, що не обходилось без чаркувань та застіль. Жан для годиться трохи комизився, та по ньому було видно , що випити не проти. Говорив, правда, що більше звичний до вина, та адаптувався до горілки дуже швидко і швидко засвоїв «по чуть-чуть» та «будьмо». Але під пильним оком Мішель мусив себе стримувати. Розповідав, що у Франції зовсім по іншому вживають алкоголь. В Україні п’ють горілку під час застіль і закушують, а в Франції п’ють вже після того як поїли. До того ж її розводять водою у співвідношенні десь один до десяти і називається цей процес вживання алкоголю – аперитив. Пробували! Але після того як поїв, то вже навіть горілку пити не хочеться, а тої води із запахом алкоголю – то і поготів! Так як вони приїхали на Різдво, то мимоволі прийшлося познайомити їх з нашими звичаями та обрядами та поспілкуватися на релігійні теми. Як не дивно, але ми розуміли один одного, хоча і з певними труднощами, так ми називаємо себе православними, а з їхніх вуст вловили, що ми «ортодокс». На цьому і зійшлися. А стосовно «ритуаль», як називали наші звичаї, то кутя їм не сподобалась. А це і не дивно! Це треба прийняти з молоком матері… Старалися показати їм вінничину і історичні пам’ятки. Звичайно, що був музей М. Пирогова і його мавзолей, ставка Гітлера, палац Потоцьких в Тульчині, музей Суворова і музей мініатюри в Тиманівці… Та пізніше я зрозумів усю бідовість цих пам’яток, побачивши історичну спадщину у Франції. Адже, наприклад палац Потоцьких, це лише стіни. Решта все розграбоване під час революцій, воєн, колективізації… Побували вони в мене на роботі в кабінеті, а працював я тоді начальником відділу в обласному фінансовому управлінні, в мерії і навіть в ресторані, де опинилися в одному залі з податківцями, які святкували якусь подію. Я там представив Жана, як багатого банкіра. Дівчата тоді добряче взяли його в оборот, а Мішель не змогла збагнути з якого це дива її Жан користується такою популярністю. Та найбільше враження на французів справляло наше життя та побут. Проїзжаючи біля центрального ринку, де пішоходи кидалися під колеса, а водії ігнорували усі правила, француз лише хитав головою та промовляв, - Ой! Ля-ля! Ой! Ля-ля! Те саме він промовляв відвідавши м’ясний павільйон та знімаючи на відеокамеру як рубають м'ясо, викладають його на прилавки, як його демонструють покупцям, зважують… це для них був шок. Шокували їх пусті прилавки в магазинах. І в центральному знаменитому універмазі теж було голо, аж просвічувався наскрізь на всіх поверхах. Та на його відеокамеру відразу зреагували. Продавці були насторожі і не дали йому провести зйомку. Дивлячись на наш побут і життя французи говорили, що ми живемо так, як 30-40 років тому жили у Франції їх батьки, тобто в п’ятдесятих роках… Та попри все вони щиро полюбили нашого, як вони жартували, спільного сина і вже влітку він знову гостював у Франції, а потім ще і на Новий рік. А згодом побачити Францію вже змогли і ми. Так, що продовження буде... 26. 03. 2020 р. м. Вінниця

ID: 869457
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 26.03.2020 13:00:22
© дата внесення змiн: 01.04.2020 12:59:26
автор: Мирослав Вересюк

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (44)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

геометрія, 26.03.2020 - 18:04
Прочитала з задоволенням,дякую Вам, Мирославе!.. 12 16 43 42 girl_sigh smile ros
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар геометрія, 26.03.2020 - 18:34
hi Радий, що Вам сподобалось! Та це тільки початок наших стосункув з французами. Встигнути б це все занотувати, бо короновірус не дрімає. Здоровя Вам і бережіть себе! give_rose 16
 
яся, 26.03.2020 - 13:26
ros
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар яся, 26.03.2020 - 18:34
hi give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ручка(дверна)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Любов
Svitlana_Belyakova: - Любов - мрія поета.
Синонім до слова:  Любов
Wicenta: - :clap:
Синонім до слова:  Ізоляція
Данило Київський: - Самозбереження :22:
Знайти несловникові синоніми до слова:  ковач
: - коваль
Синонім до слова:  Любов
Г. Орел: - Туга Душі за досконалістю.
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
Г. Орел: - Власницький інстинкт
Синонім до слова:  Еволюція
Г. Орел: - Поступовність
Синонім до слова:  Ізоляція
Г. Орел: - Відділення, "Хата скраю".
Синонім до слова:  Еволюція
Г. Орел: - Відділення, "Хата скраю"
Синонім до слова:  Еволюція
Genyk: - Тримання удару
Синонім до слова:  Ізоляція
Genyk: - Виокремлення
Синонім до слова:  Ізоляція
Максим Тарасівський: - Синя ізолєнта
Знайти несловникові синоніми до слова:  Еволюція
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ізоляція
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Любов
boroda-64: - асясяй
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
Світлана Крижановська: - Нервотрус
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
Світлана Крижановська: - Серценеспокій
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
Світлана Крижановська: - Злинці
Синонім до слова:  Любов
мышь: - Дихання, вічність, дар божий
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
dashavsky: - Душевна млість. :(
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
Ооооо: - Дурощі.
Синонім до слова:  Любов
Юхниця Євген: - Сяйність, радісність, вітальність
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ревнощі, ревнувати
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Любов
Sin el mar: - Сонячність
Синонім до слова:  Любов
dashavsky: - ТЕПЛО ДУШІ. :019:
Синонім до слова:  Любов
Svitlana_Belyakova: - Не підвладне почуття...
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Дикар, брукняк
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Галечка, рінь, градівка, лобак
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Наметень, кругляк
Синонім до слова:  Камінь
Svitlana_Belyakova: - Глиба
Синонім до слова:  Самозаймання
Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова): - самоспалах
Синонім до слова:  Заводити(включати автівку)
Пантелій Любченко: - Задрандулити.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Любов
Ооооо: -
Нові твори