Білим молоком сади стікають,
Холод пелюстки кидає вниз,
Навіть бджоли нині не літають,
Бо мороз до вуликів заліз.
Знову не зародять абрикоси,
Запаху варення не нап"юсь,
Не впадуть плоди у літні роси,
Споминів дитинства не торкнусь.
Але є принаймі хоч надія,
Ще черешні й вишні не цвітуть,
Яблука і груші тільки мріють,
І для сонця квіти бережуть.
Агрус і малина зеленіють,
Для смородини підходить час,
На теплого Олексу сонце вгріє
І в садках весна закрутить вальс.
А якщо відступить клятий вірус,
З Африки банани завезуть,
Ще турецькі персики і сливи,
Тільки не той смак і не та суть.́
Але ж, певно, комарі гризли добряче! Зачепили рій асоціацій своїм творінням. Аж абрикосами запахло! Не знаю, який сорт ріс у сусідів через межу, але ми з під тієї абрикоси не вилазили) Чекали перших плодів на Івана Купала. То був наче якийсь ритуал. А якщо абрикоси не падали самі, то ми збивали їх, чим тільки могли. Потім ще довго "сюрпризи" у вигляді старих чобіт, дощок, шиферу падали з дерева у вітряну погоду. А в грозу з сестрою чергували біля вікна, чекаючи, коли там яка абрикоса впаде. Минулого року її, на жаль, зрізали, бо перестала родити, але для нас то було більше, ніж просто плодове дерево, яке перестало виконувати свою функцію, то була ціла історія. Ходили легенди, що вона зросла з єдиної абрикоски, яку колись, у сиву давнину, купила прапрабабуся.
Гарно по весняному, захотілося в дитинство повернути! А проклятий вірус нехай згине назавжди!
Натхнення Вам і віри у завтрашній день, весняного настрою та море приємних вражень