Змайструю я крила з поривів душі.
Поки ще снага є і сила.
Ви тільки огудити їх не спішіть,
Я мрію цю довго носила.
Стомилась кружляти весь час на мітлі,
Як птаха, я хочу літати!
І треба для цього лиш крила мені…
Лиш крила! Хіба ж це багато?!
Я хочу мов пташка піднятися вверх!
Свободи ковточок зробити! …
Та тільки мій голос… Мій голос зашерх…
Не можу і слова зронити…
Неначе кричу, а лиш шепіт з грудей…
Горлаю, а звуку немає…
А совість моя найжорсткіша з судей
Мене на хресті розпинає.
Сичить мені: «Не до польотів тепер!
Спускайся вже мрійниця з хмари!
Живеш, як дитя ти у світі химер,
В дива досі віриш і чари!
Весна вже на носі! Зібралась куди?
От крил тільки ще і бракує!
Дивись мені, дівка! Свій жар остуди!
Город від нудьги «полікує!»»
Ну, що ти ту скажеш?! Мітлу знов візьму.
Літати на ній добре вмію.
Та тільки не кину, а лиш відкладу,
Про крила великі я мрію!
