Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Інколи мрії збуваються / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Інколи мрії збуваються  / проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 14

Пошук


Перевірка розміру




Інколи мрії збуваються / проза /

З вікна пахло весною…. Від невеличкого вітру разом з фіранкою гойдалися сонячні промені…. По кімнаті наче буря пройшлася, Галина в останню валізу вкладала книги. А поруч Оксанка складала одяг в свій рюкзак і ледь не плачучи, до мами, - І ти називаєш, це вірним рішення, переїхати жити в село. Думаєш так буде краще, легше… Як же я звикну до іншого класу? До не знайомих вчителів? Провчитися шість років в школі, тож напевно в мене є подруги, що хіба не знаєш, а там на мене не знати,що чекає? - Досить сперечань! Вже все давно вирішено і то не село, а селище і доволі величеньке. Буде де відпочити, річка й великий став, неподалік ліс, ти ж любиш збирати гриби, хіба ні? Ну а, що хата, то нічого, все можна зробити по- сучасному і воду провести і зробити санвузол, не гірше чим у нас, - не поспішаючи говорила жінка і позирала на старий будильник, який залишався стояти на столі. Збирала останній мотлох в мішок і до доньки, - Давай, сонечко, винесемо цей непотріб і віднесемо, ящики й валізи до входу будинку, тож за кілька хвилин приїде таксі. Автомобіль виїхали за місто, набирав швидкість… Оксана раз по раз дивилася в вікно і на водія, здорового,з густою чорною бородою дядька, який їй нагадував Карабаса - Барабаса, з казки »Золотий ключик». Їй,ще не доводилося бачити таких товстих чоловіків, ще й схожих на одного з персонажів казки. Дівчинка декілька раз нахилялася до нього, хотіла запитати, чи скоро приїдуть та мама брала за руку й показувала вказівним пальцем, прикладаючи до губ, щоб мовчала. Напевно не хоче, щоб відволікла від дороги, зробила висновки і на якийсь час захопилась краєвидом за вікном. Вздовж дороги чорніли поля і наче вистроїлися в ряд зовсім голі дерева. Сонце вже підійнялось вище, світило в очі, вона хитренько примружувала їх, від задоволення всміхалася. Здалеку виднівся темно - сизий ліс і перші недобудовані будинки, а далі, поміж дерев, виднілися одно та двоповерхові будинки покриті шифером. Трохи хвилюючись Галина нахилилася до доньки, ніжно обійняла за плечі, - Ну ось і наше селище, дивися! І відразу задумалася… Можливо тут моя доля… Згадала за чоловіка, поїхав на заробітки в Москву, майже відразу подав на розлучення, вже минуло п`ять років, так і сама…. Вона працювала в одній з бібліотек на краю міста, останнім часом їх мали розформувати, тому й наважилася на переїзд. Її ніщо тут не втримувало, цю однокімнатну квартиру, частину якої залишив чоловік замість аліментів, вирішила продати. За фахом бібліотекар, а кому і де зараз потрібна ця професія… . Одній доньку, без чиєїсь допомоги витягнути важко, час іде, поїде вчитися, а мені мабуть вже час і про себе подумати. В тридцять п`ять років, не хочеться потонути в домашніх справах, в одинокості. Від думок, легенький піт виступив на чоло, пригадала пісню Олега Винника » Вовчиця»… Ті слова збуджували жіночі почуття, торкалися душі, тріпотіло серденько, ні, вона не вдова! Та на молодий місяць в душі вила, мов та вовчиця, невже більше не пізнає чоловічої ласки, любові… За якусь мить, машина легенько підскочила, пробудила від думок, вона поправила русяве волосся й витерла змокріле чоло носовою хустинкою. Звичайно хвилювалася, адже хотілося відкинути всі вагання, самій собі підтвердити, що вона права в своєму рішенні. Хіба можна прожити без любові, без ласки, тієї насолоди, яку подарував всім Бог? Ні, зарано йти в монахині. Життя продовжила донькою, а що далі?! Нічого, терпіння іще раз терпіння, будинок не поганий, тож бачили очі , що купували, буде все гаразд, з трепетом в серці, втішала себе. Три кімнати, всі прибрані і меблі є, доволі й не погані, тож щось з великих речей перевозити сюди, не мало сенсу. Тим паче, що квартиру продала з меблями, тож не прогадала. Оксанка вибрала кімнату, щоб виднівся схід сонця. Галина мов зробила прищеплення доні, навчила любити книги. Дівчинка росла розумною, кмітливою, часом дивувала Галину своєю хитрістю, винахідливістю,спати лягала з книгою і просиналася з нею. Галина вважала її молоденьким жайворонком, бо доня просиналася рано. Любила спостерігати за сходом сонця, як перші, яскраві промені пестять землю й заглядають в вікно, вона немов квіточка раділа їм. Пройшло майже два місяці, Оксанка можна сказати не погано вписалася в колектив класу. Діти проявили цікавість до неї, адже дівчинка навчалася на відмінно. Не скупа на поради, чи дати телефон, якщо комусь конче треба передзвонити, чи списати домашнє завдання з математики. Дівчинка загалом було слухняною і веселою, вміла логічно мислити, в компанії виділялася сміливістю, хитрістю та правда інколи й гострим слівцем. Мати помічала спритність доньки, хорошу пам`ять. Допускала,що тут не тільки в її вихованні заслуга, а ще й велике значення мають книги. Галина ж влаштувалася нянечкою в дитячий садок. Вважала, що їй пощастило, саме напередодні її приходу в відділ кадрів одна з працівників закладу принесла лікарняний, пішла в декретну відпустку. Здавалося влаштувалися на новому місці добре, сподобалася земельна ділянка, не дуже встигло зарости травами, тому вчасно, вдвох з донькою, засадили городиною. Але паркан потребував ремонту. Не хотілося їй молодиці, щоб було гірше , чим в інших,тому й проговорилася в одній із розмов перед співробітницями. І з сусідами здавалося їм повезло. Павло і Катерина , майже такого віку, як і вона, жили в достатку,тільки бідкалася жінка, що Бог не дав дітей. Вона ніде не працювала, а Павло працював шофером, при консервному заводі. Правда спілкувалися зовсім мало, чи то за браком часу,чи Катерина боялася втратити чоловіка, намагалася, щоб він якнайменше зустрічався з нею. Багато часу не прийшло….. Буквально через два дні, Галина з роботи поспішала додому. Біля входу в дитсадочок , розмовляли про щось два чоловіки. Вона відразу на них звернула увагу, цікаво кого чекають , чомусь не заходять на територію? Такі собі, нічого, здалеку симпатичні, мабуть по років сорок, зробила висновок. Злегка відчула прилив крові до обличчя, чи розпашіла? Й приклала руку до щоки, ото хтось про мене, щось говорить. Намагалася піймати вітерець, йти швидше, освіжити обличчя, зняти напругу. Вітер злегка куйовдив, розсипав волосся, що ледь прикривало плечі. Вона вийшовши за ворота дитсадка, порівнялася з чоловіками, один з них вигукнув, - Ви часом не Галина? - Я? Так, саме вона… Ви щось хотіли?- відповіла трохи зніяковіло. - То ми це,- почав другий… Чоловіки трохи розгубилися, а потім разом один перед одним, як переполохані сказали свої імена. Іван, чорнявий чоловік, середньої статури, погляд, лагідний, ніжний, але за тим поглядом вбачалася хитрість. Він мило усміхався, змірюючи її з ніг до голови. Степан же був білявим, охайно підстрижене волосся, підкреслювало його красиву шию. На якусь мить Галина сама себе піймала, на тому, що притримала погляд на ньому. На зріст вищий за Івана, змужнілий. Він переминався з ноги на ногу, несміливо позирав на неї і відразу ж опускав очі. Іван поспішив йти вперед, потираючи руки весело сказав, - Кажуть вам працівників треба? Паркан полагодити і доріжки полагодити, то ми годні це зробити. Це наша робота, не бійтеся, не схибимо і з вас не дорого візьмемо.. - Ну то пішли побачите свій фронт робіт, - відразу запропонувала їм. І відразу ж рішуче заперечила, кивнула рукою - Гадаю нам викати ні до чого… Не такі ми старі, можна й на ти, так по – простому, воно й домовитися і спілкуватися легше. Не думайте, що я, як з міста, то якась гордячка. Хоча нахаб не переношу, попереджаю. … Вона сама дивувалася своїй поведінці, де та сміливість і відвертість взялася, мабуть з тихенької , як миша, з роками роблюся, вольовою, сильною жінкою… То таки на краще, інколи донька каже, »Мамо не будь тихенькою сірою мишкою, зараз це не в моді.» Іван перебив роздуми, знову заговорив, - - Тільки там якийсь помідор, огірок, шматочок сала на обід, тож голодні не будемо працювати цілий день, ну і якщо можна сто грам інколи, щоб сила була. Степан торкнув рукою його за плече,- - Та можна й без сто грам… А то подумаєте, що ми якась алкашня…. Жінка намагалася, не дивитися на них при розмові, - Побачимо, які ви спеціалісти, гадаю час покаже, а там видно буде. Через три дні робота закипіла, привезли камінь, відсів, цемент. Чоловіки почали мурувати паркан. Галина раненько готувала обід, розуміла, що важка це робота, як тут бути голодному, потім йшла на роботу. Оксанка ж любувалася чоловіками, коли вони вслід дивилися матері. Вона ж пізніше йшла до школи, усміхалася, хитро позирала на них. Цікаво, задавала собі питання, що один, що другий не одружений, це ж треба такого, чи це для мами таких спеціально підіслали. Ну дядько Іван,то їй навряд чи підійде, від нього інколи тхне горілкою. Каже любить ввечері випити пива та мабуть бреше. Ну, а дядько Степан,чомусь їй нагадує розгублене дитя, тільки мама на нього погляне, він відразу намагається дивитися в сторону й часом весь червоніє, як рак. Та то нічого, робила дівчинка виводи, ой напевно вона йому подобається. Цікаво, кого мама вибере? Он обоє на неї дивляться, як коти на сметану. Три дні поспіль дощило, чоловіки працювали з перервами,на веранді чекали закінчення дощу. Оксанка після школи трохи розважала їх, розповідала про деякі пригоди учнів в школі. Одного разу Галина ранком спішила на роботу, вийшла на веранду, вгледіла, що десь поділися туфлі, здвинула плечима й трохи розгублено, але голосно, запитала в чоловіків, - Хлопці ! Часом не бачили моє взуття? Іван стояв біля бетономішалки, розвів руками, кивнув головою. Із – за бетономішалки вийшов Степан, в руках тримав начищені до блиску туфлі, -Я оце… Бачу вчора після дощу трохи в болоті, вирішив їм зробити гарний вигляд. Від подиву, аж округлилися очі, злегка почервоніла та все ж не розгубилася, -О! Дуже дякую, Степане! Дякую! Поспіхом взулася й швидкою ходою прямувала до хвіртки. Павутинились думки, ото, це ж треба такого, тихий, скромний, на вид гарний та, ще й здається добрий, не перевелися справжні чоловіки. Цікаво, чому не привів дружини додому, чи матері не зміг догодити? Ну Івана то відразу видно, любить хильнути чарку, а в цього важко знайти недоліки… Буквально цього ж дня, як Галина прийшла з роботи, на веранді на невеличкому столику помітила купу різних шоколадних цукерок. Легка усмішка на обличчі, невже Степан? Тож не донька, знає та грошей не має. Чоловіки працювали за хатою, роботи залишалося на день - два, не більше. Вона, швидко переодягнулась в халат, позирнула в дзеркало, всміхнулась побачивши свої принади. Літній халат обтягнув її пишні груди, підкреслював красивий стан, крутнувшись на одній нозі весело до себе, - Здається не така й стара, можливо й хай позалицяються. Як дівчисько вискочила з хати, відчула прилив крові до обличчя і злегка крутнувши головою, сама до себе, - Ой роки – роки… Де ви взялися, де поділося те заквітчане літо, і чому так час летить…. Підходячи ближче до чоловіків, весело й голосно до них, - Ну, що тут? Бачу справи йдуть, скоро вінок. От і добре…. Задоволено дивилася на паркан, красиво, майстерно зроблена розшивка, любувалася роботою і продовжила, - Бачу цукерок купили… Я на газ поставила чайник, почаюємо разом. Оксанка любить солодощі, каже сама не наважилася взяти. Іван задоволено почухав чуприну, - Та це я вирішив всіх побалувати, тепер буду знати, що мала солодощі любить, тільки вони ж там різні, чи й догодив? Галина помітила, як незадоволено зирнув на нього Степан й важко перевів подих, немов хотів щось сказати, але змовчав. Вона ж зробила вигляд, що не помітила, розвернулася повернутися назад, на ходу, гукнула, - Не баріться, встигнете, вже ж мало залишилося. Гайда, відпочинемо разом. - Оксанка включила на телефоні музику, задоволено смакувала цукерки і поглядала то на маму, то на чоловіків. Добре, що нам такі зустрілися трударі, не якісь ледачі, ще й гарні, не гидко спілкуватися з ними, роздумувала дівчинка. Хай би мама більше з ними часу проводила, краще б дізналася на якого можна покластися. Можливо б і заміж вийшла, тоді б не рахувала копійки від зарплатні до зарплатні. Чомусь червоніє, соромиться, немов боїться їх. Кумедно спостерігати за ними,як один поперед одного хочуть їй догодити, той чай наливає, той цукерки пропонує, сміх та й годі, як діти. Може сказати мамі, вже досить самій бути, хай би й вітчим був, я ж не проти.. Вже зовсім стемніло, коли подякували й розійшлися по домівках. Лягаючи спати, Оксанка повернулася в мамину кімнату, хитро позирнула, - А, що мамо, заміж, ще не гукають? Та оторопіла від такого запитання, - Це, що за розмова доню? Здається такого в книгах не навчають. Це справи дорослих… І з чого ти взяла, що я хочу вийти заміж? - Ну мамо ти, якась старомодна, чого тут соромитися, всі йдуть заміж, а ти, що гірша за інших, ще ж молода така і гарненька в мене. І є друга сторона, як кажуть медалі, дві зарплатні в хаті, не одна, тож сама інколи так кажеш. І чого вони мовчать, не розумію, бачу ти обом подобаєшся… Суровий погляд до доньки зробив свою справу, - Так зупинись! Йди спати, досить таких розмов! Донька підвела очі догори тихо, щоб не почула мати, - Ну- ну, побачимо, що життя покаже. Напередодні вихідного дня паркан був закінчений. До пізнього вечора Іван з Степаном зносили останні невеличкі камінці до купи в куток обійстя. Галина накрила вечерю і хотіла розрахуватися за роботу. Та обидва відмовилися брати гроші, сказали, що після заходу сонця з хати нічого не варто виносити, обіцяли зайти завтра, по обіді. Оксана саме пішла до магазину, коли Іван з Степаном переступили поріг хати. Іван поставив на стіл пляшку вина і цукерки, Степан з пакету витягнув кільце ковбаси і сир. Галина зашарілася, - Та це я мала вам гарний могорич поставити, а ви з своїм прийшли. Розчервоніла для кожного розставляла на стіл тарілки. Вже й пахтіли голубці по кімнаті, які щойно стушкувала. Галина серед чоловіків, як квітка, після випитого вина розчервонілася. Усмішка сяяла на обличчі, весело спілкувалися, коли раптом різко відкрилися двері, в хату влетіла схвилювала, розчервоніла сусідка, - Люди! Ой Боженько, біда в мене, в Павла інфаркт! Он, щойно сказали, знайшли зупинений автомобіль на півдорозі до заводу. А він там і вже не дихає… Швидка сказала інфаркт, забрали на розтин… Степан відразу піднявся, наче щойно й не сміялися, кивнув рукою, -Тут треба допомогти, це ж треба такого, ще ж такий молодий … Пройшло сорок днів після похорон сусіда. Катерина стала часто заходити в гості до Галини, часом розповідала про свою молодість, про життя з чоловіком. Просила замовити за неї слівце в садочку, щоб взяли на роботу. Оксанці жінка не сподобалася своєю поведінкою. Хоч мати їй і говорила, що ходить часто, бо залишилася сама. Заспокоювала, пройде час звикнеться, не буде надоїдати. Пройшов рік… За цей час майже й нічого не змінилося, лише одне,що Оксанка підросла. Стала проявляти свій характер щодо Катерини, їй не сподобалася мамина ідея мати її за подружку. На обійсті лунали гучні розмови і сміх. Іван і Степан стояли біля криниці, ,щось говорили Оксанці. Саме в цей час Галина повернулася з роботи,ще біля хвіртки,а вже усміхалася, - Ну у вас тут весело , за кілометр чути. В Степана засяяли очі, коли побачив її,почервонів. І відразу опустив голову донизу. А в Івана в очах веселики, задоволено потираючи руки сказав, - Ну от, в тому році пообіцяли почистити криницю, зараз саме на часі, звільнилися від робіт, як то кажуть прийшла ваша черга. Будемо працювати, тут на пів дня роботи, завтра зранку прийдемо. Як бджола на мед летить так й відразу відкрила хвіртку Катерина, - О! Чую у вас весело, про що розмови ? Така гарна компанія зібралася, то може посидимо в мене, про запас маю пляшку винця смачного. Степан направився до хвіртки, - Та ні, вибачайте, є вдома справи, я йду, он Іван, як хоче…. Катерину,наче щось вкусило, здригнулася й перебила його, - Що моя компанія тобі не підходить? Галина оторопіла від поведінки сусідки. Оксана, надула губи, ледь почервоніла, чомусь позирнула на відро,що стояло неподалік, в неї з*явилося бажання зупинити сусідку, так сказати охолодити, зупинити нахабство, вилити б відро води на голову та на жаль відро стояло пусте. Дівчина сміливо зробила крок вперед і дивлячись прямим поглядом в її очі , сказала, -А може хтось має після роботи відпочити, чи дещо вдома зробити, он в городі наприклад. У вас тітко бур`яни в городі, вище нашого паркану, а ви все зайняті, все відпочиваєте, в гості на вино запрошуєте…. Катерина ж розвела руками, - Та в мене цим займався Павло, я сама всього не подужаю,треба помічника. -Ну й шукайте та тільки не тут, - крутнувшись на п`ятці сказала дівчина і всміхаючись пішла до хати. Настала тиша. Мов чорна кішка пробігла по обійсті. Степан вже був за хвірткою, Іван переминався з ноги на ногу,розводив руками, - То ми пішли завтра прийдемо. І пішов до виходу. Галина відчувала незручність за поведінку доньки, але намагалася не показати це на собі, лише ледь почервоніла на обличчі. Їй теж набридли майже через день пусті розмови. Хотілося зайнятися своїми справами, а інколи й відпочити. В Катерини від здивування округлилися очі, на обличчі побіліла, як стіна, розставивши руки, дивилася на Галину, - Ну от, нікому непотрібна…. А потім позираючи до хати тихо запитала. -В тебе, що роман з Степаном? Он , як в нього очі горять, як тебе побачить. Галина й сама не знала чому,але кров прилинула до обличчя,трохи розгублено, наче оправдовувалась, - Ну, з чого ти взяла? Тож майже рік їх в мене не було, так інколи десь в магазині побачимось… Щось таке видумуєш… Катерина, аж повеселішала, - Ну то і добре, думаю був би гарним господарем в мене на обійсті, бачу роботящий. Оксанка і не думала підслухати їхні розмови та в хаті було майже навстіж відкрите вікно. Дівчина скривила губи, здвигнула бровами, ох нічого собі, бач чого лисиця сюди бігає, все хоче знати,що в нас діється…. Чекай, чекай, на чужий коровай рота не роззявляй., Після таких думок, аж всміхнулася, примруживши очі про себе,» Я тобі тітко покажу, де раки зимують… Забудеш сюди дорогу…» Наступного дня з самого ранку чоловіки чистили криницю, поставили насос, і провели воду в кухню. Оксанка весь час підбадьорювала чоловіків, показувала на планшеті різні приколи про тварин. Вдень посіяв дощик, дівчина розважала чоловіків на веранді. Вже по закінченні роботи на обійстя зайшла Катерина, - Оксанко, мами, ще ж немає з роботи, то хай хлопці повечеряють у мене, а мама прийде хай зайде, веселіше буде. В дівчини від здивування округлилися очі, хитнувши головою сказала, - Нема, що в чужому городі капусту рвати! Вони зараз йдуть до хати, там на столі є їсти й пити, зараз і мама надійде. Ну, а як тут пригостяться, то й до вас хай йдуть, як захочуть. Степан складав речі в торбу й позирав на дівчину і дивувався, ото молодь, це перехідний вік в них називається. В кишеню за словом не полізе. Таке розумне дівчисько, знає що і як сказати, напевно при Галині так би не поводилася. Катерина розвернулася до хвіртки, у цей же час, хвіртку відкрила Галина. Зайшовши на обійстя, привітно глянула на всіх, - Що все ж встигли зробити…. Прийшлося цілий день вам потратити із – за дощу, добре, хоч злива не пройшла. .. Ну,що ж йдемо до хати, треба обмити, це діло. І до Катерини, - А ти бачу йдеш, напевно справи маєш… Жінка оторопіла, бо вона й не думала йти додому, трохи схвильовано розвела руками, - - Так, так! Ой - ой , я ж чайник на газ поставила … Й швидко зникла за хвірткою. Чоловіки засиділися допізна, хоч Степан кілька раз намагався встати з-за столу та Оксана, вона сиділа біля нього,торкалася руки і вкотре показувала на планшеті різні приколи з тваринами. Вже все небо покрилося зірками, блідий місяць уповні позирав до землі, у нічній тиші голосно переспівувались цвіркуни. Чоловіки прощалися й поспішаючи розійшлися по домівках. Оксана допомогла матері прибрати весь посуд і йдучи в свою кімнату, хитро повела очима й наче ненароком, - А дядько Степан класний мамо! Галина й не подумала їй заперечити, бо сама думала за нього. Донька, вкладаючись в ліжко, всміхалася, мабуть треба щось придумати, бо так і не вирішиться питання самотності…. Наступного дня Оксана йшла з магазину, назустріч йшов дядько Степан. Побачивши його дівчина поправив волосся на голові й ледь - ледь всміхаючись, наче рідного, взяла під руку, - А, що такі веселі? Часом не від тітки Катерини йдете? То весь час з дядьком Іваном, а це самі… Він привітно поглянув, - Та ні, це з дитсадка йду. Дивився фронт робіт там. Маємо дах перекривати, йду попередити своїх знайомих, щоб завтра зранку розпочати. Вдвох з Іваном не справитися, треба, ще зо двоє. Оксана зраділа, -О! То добре! То маму будете бачити щодня. А то про нас забуваєте, вже все на обійсті полагодили, тепер і дорогу забули…. Степан навіть зупинився, що цій дитині сказати? Сказати правду, скаже здурів дядько. Чи злукавити, оббрехати себе, скаже боягузливий, не зізнався. Він взяв дівчину за плече, - Розумієш, це особисте… Ну, як тобі сказати… Ти ще маленька для таких розмов. Вона почервоніла і голосно, - Та,що ви не сміливий такий?! Мені тринадцять років минуло, ви думаєте я мала. Хіба я не бачу, як дядько Іван хоче мамі і мені догодити… А Ви тільки червонієте… А я дядька Івана, якщо чесно сказати, гиджуся. Не хочу бачити в домі чоловіка, від якого тхне горілкою, хоч він і працює добре… - Зачекай! Не торохти так швидко. Ти хочеш сказати, що твоя мама не проти вийти заміж? І ти з цим погодися? - Та ні, з дядьком Іваном жити - я на це згоди не дам. Хай хоч скільки раз приносить цукерки. Йому більше імпонує тітка Катерина. Вона все хоче винця посмакувати, шукає компанії, от і хай дядька Івана пригощає, вони в чомусь схожі. Степан дивувався міркуванню дитини, її сміливості говорити на цю тему. Вони саме підійшли до перехрестя. Як би це їй сказати, думав Степан, як підібрати слова , щоб зрозуміла мене, - Ти не хвилюйся, думаю в Івана шансів немає , мама розумна жінка, гадаю, чекатиме від тебе згоди. Оксана повернула в сторону магазину і майже на ходу голосно, - То ви дядько Степане заходьте до нас на чай! Бо ви маєте шанс влаштувати своє життя. Поменше соромтесь! Бувайте! Вона пішла, а він навіть не рушив з місця, в голові думки, як оси. Ця дитина не проти, щоб я був з її матір’ю, вона готова мене прийняти в свою сім`ю? Немов оп`янілий від несподіванки, а чи то від щастя, раз по раз кліпав очима, в роздумах поспішав додому. Пройшло два тижні…. Оксана готувалася до школи, за тиждень перший дзвінок, дивилася на свій старий ранець… Третій рік з ним ходить до школи, вид в нього нікудишній, але мама сказала, що на все грошей не вистачить . І подумала про дядька Степана, от жив би з нами, то напевно б купив новий ранець… А можливо й іще дещо, адже не скупий видно. Дві зарплатні вдома то краще,завжди так каже мама. І чого він не приходить… Вона саме сиділа біля вікна, побачила, як заходила мама з букетом волошок в руці. Аж підстрибнула від радості, а потім присіла на стілець, а може це дядько Іван. Але хвіртки Галина не закрила, за нею з пакетом в руці показався дядько Степан. Ну нарешті, аж зраділа дівчина. Так мало бути і так буде. Адже я так цього хочу, думаю, що мама теж цього хоче і в мене буде новий ранець, тепер вже не пошкодує грошей. В душі трохи тривожилася, може дядько Степан не проговориться за їхню зустріч…. Бо тоді їй будуть не переливки, плекала надію,що все обійдеться. Тож не думаю що він донощик, врешті заспокоїлася дівчина. Перший осінній день видався сонячним. Де-не - де по небу пливли маленькі білі хмаринки. Легенький прохолодний вітерець пестив обличчя Оксанки. Грала весела музика, підіймала настрій, святково одягненим дітям,які копошилися, гомоніли між собою, шикуючись на урочисту лінійку. Дівчинка поглядала на присутніх вчителів і батьків, між них стояли Галина з Степаном. Полегшено перевела подих, наче з себе зняла важку ношу. Радість, відчуття щастя переповнювало душу, тихо прошепотіла, - Ну, от матусю, інколи мрії збуваються, як ти казала, можливо в селі знайдеш свою долю. І усміхнувшись підставила обличчя до сонця, зморщила носика, веселики в очах, - Все добре люба, ми разом з тобою знайшли її…. Вересень 2019р

ID: 857386
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.12.2019 07:49:09
© дата внесення змiн: 09.12.2019 08:45:51
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 20 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Любов Іванова, Тетяна Горобець (MERSEDES), Lana P., ТАИСИЯ, Ольга Калина, Надія Башинська, Веселенька Дачниця, Світлая (Світлана Пирогова), Капелька, Valentyna_S, Катерина Собова
Прочитаний усіма відвідувачами (168)
В тому числі авторами сайту (36) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Райка, 03.01.2020 - 20:03
Сподобалось оповідання. Сучасна молодь ото така! tongue З святами! friends el mr
 
Ніна Незламна відповів на коментар Райка, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! Рада,що завытали! З Новим роком Вас та прийдешными святами. Нехай щастить! give_rose 21 22 22
 
Олена Жежук, 28.12.2019 - 20:07
Читаю, Ніно. Десь посередині. Так легко пишете. 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Олена Жежук, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Оленко!Рада,що завітали Веселих Свят Вам! give_rose 22 22 21
 
Ольга Калина, 25.12.2019 - 09:17
12 12 12 Чудова розповідь. Розумничка Оксанка... give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую! Дуже рада,що завітали! Натхнення Вам й гарних святкових днів! give_rose 22 22 21
 
Маг Грінчук, 19.12.2019 - 21:30
12 16 17 22 22 give_rose 021
 
Ніна Незламна відповів на коментар Маг Грінчук, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, шановний! give_rose 22 22 21
 
Lana P., 19.12.2019 - 03:14
мріям властиво збуватися 12 чудово 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!З З святом Вас! give_rose 22 22 21
 
 
Ніна Незламна відповів на коментар Олег Крушельницький, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую, шановний! give_rose 22 22 21
 
Надія Башинська, 16.12.2019 - 08:56
16 39 16 МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ!!!
019 021 shr el shr el shr el shr
 
Ніна Незламна відповів на коментар Надія Башинська, 01.01.1970 - 03:00
Дуже рада Вам! Сонячно дякую! give_rose give_rose 21 22 22
 
Любов Іванова, 14.12.2019 - 18:19
Як же чудово все склалося... Аж на серці добре!!! 12 12 12 16 16 16 021 021 inlove icon_flower icon_flower icon_flower el el el cup cup cup
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую,Любочко!Завжди рада.!Нових досягнень в творчості Вам! give_rose 22 22 21
 
Гарне оповідання, після якого на душі стає тепло. Хай щастить людям жити у парі, бо самотність пригнічує і вводить у смуток. І донечка так розумна, мудра. Тож, залишається впевненість, що у цій сім'ї все буде добре.
12 12 16 16 friends give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Людмила Григорівна, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! give_rose 22 22 21
 
Ніночко, дуже цікавий твір, наповнений життєвим досвідом та мудрістю. 12 12 hi Доброго Вам ранку. 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Наталі Косенко - Пурик, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую!Радо вітаю Вас! Хай день принесе тепло й радість в вашу світлицю! give_rose 22 22 21
 
Віктор Варварич, 10.12.2019 - 05:23
12 Дуже гарно! 16 give_rose give_rose give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Віктор Варварич, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! give_rose 21 22 22
 
Микола Холодов, 09.12.2019 - 21:05
12 Дуже гарно! give_rose Дякую!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Микола Холодов, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 23 22 22 21
 
Капелька, 09.12.2019 - 20:47
12 shr Дуже цікаве, добре оповідання! Читав як на одному диханні. Дякую! Дуже приємно читати Ваші твори!
16 23 23 23 16 21 19
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, шановний! give_rose 21 22 22
 
Valentyna_S, 09.12.2019 - 19:58
Завжди Вам писала, що Ви --справжній майстер прози.Успіхів і всіх гараздів friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар Valentyna_S, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую, Валюшо! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Чудова розповідь, Ніно! 12 16 16 22 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ланевич, 01.01.1970 - 03:00
Сонячно дякую, Валюшо! Успіхів Вам! give_rose 22 22 21
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Художник
Віктор Цвіт: - Живописець, малювальник, Живограф
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Віктор Цвіт: - Бік, грань.
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Genyk: - Залишок
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Svitlana_Belyakova: - Лезо-подібний кордон...
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
dashavsky: - Окраєць.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Кромка(чогось)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Ванна
Г. Орел: - Банна
Синонім до слова:  Художник
Марія Глорія: - Мордопис😅😅😅
Синонім до слова:  Халат
Зелений Гай: - Рушник з рукавами.
Синонім до слова: 
Genyk: - Відірвальниця
Синонім до слова: 
Юхниця Євген: - Сабантуй, небудні,відзначайниця, вшанувальниця
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Sin el mar: - Свято
Синонім до слова:  Художник
Sin el mar: - Митець
Синонім до слова:  Художник
Genyk: - Малювальник
Синонім до слова:  Художник
dashavsky: - Богомаз.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Художник
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Заводити(включати автівку)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Стукіт
Літератор: - грюкіт,перестукіт ,
Синонім до слова:  Ванна
dashavsky: - Тіломийка.
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
dashavsky: - Морзе.
Синонім до слова:  Мафія
dashavsky: - Кліщ на тілі суспільства. :apple:
Синонім до слова:  Халат
Svitlana_Belyakova: - запашничка
Синонім до слова:  Самозаймання
Genyk: - ВОГНЕЧУДО
Синонім до слова:  Халат
Genyk: - Післякупальник
Синонім до слова:  Ванна
Genyk: - Купальниця
Синонім до слова:  Ванна
Ulcus: - мийня, пінна, катарсисна :)
Знайти несловникові синоніми до слова:  Самозаймання
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ванна
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Халат
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Юхниця Євген: - Халат
Синонім до слова:  Мафія
Svitlana_Belyakova: - Досконала банда
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
Зелений Гай: - Копат.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Вовкулаки.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Здирники.
Синонім до слова:  Стукіт
Genyk: - Монотоновідбивач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Стукіт
Юхниця Євген: -
Нові твори