І
Я б сіяв та орав, якби
не жав навіяні сюжети
і на овації юрби
не купувалися поети.
Чи спокушає сатана,
чи інші генії рогаті –
усім однакова ціна,
хто сіє суржики у хаті.
Чужі «узять»* або» бува»*
уже осміяні, ніякі...
Але, рубаючи слова,
піїт очікує на лайки.
І йде по сайту «на – ура!»
русифікація пера,
а за інверсію, – чудово!
Хоч іноді така мура,
буває, «удобряє»* мову.
А графомани, як один,
удобрюють свої сюжети,
тому що так писав акин
і класики-авторитети.
На апеляцію таку
даю нові неологізми:
не мають нео-архаїзми
ані резону, ні смаку,
хоч і у кожному рядку
тули каліки-атавізми.
ІІ
Одне вживає анашу,
а інше випиває чаю...
....................................
...усяка манія буває.
А я і прошу, і прошу,
і не навіяне пишу,
а те, що думаю і знаю.
ІІІ
Поезія – це Божий дар:
або з пекучою сльозою,
або як громовий удар
історією роковою.
У неї вишуканий стиль,
коли прозоре кожне слово.
Але якщо воно – костиль,
калікою стає і мова.
Ночами спати не дає,
якщо не радує, а мучить.
Усіх, у кого серце є,
вона виховує і учить.
Якщо сатира – то різка,
якщо іронія – м’яка,
якщо поема, то не ода...
Вона – стило і оберіг.
На того, хто її беріг,
ніколи не минає мода.
* – фальшиві перли, а-ля Раша, побутової мови в поезії.
Пройшло небагато часу від Вашої минулої колької критики на адресу вживання "обкусаних" українських слів. Урочисто хвалюся: з того часу слідкую за собою, у віршах не вживаю суржику, і не ставлю п'ятірочок тим, хто продовжує вживати. Дякую, коліть іще
Дуже сподобалися Ваші оцінки поетів і їх поезій, та все ж не судіть надто критично, бо ж університетів поезії ми не закінчували, а пишемо так,як душа підказує...
«Ми університетів не кінчали...» – це аргумент більшовицької охлократії. Якщо декларуємо любов до укр. мови та України, то потрібно бути послідовними у всьому.
