І
Я б сіяв та орав, якби
не жав навіяні сюжети
і на овації юрби
не купувалися поети.
Чи спокушає сатана,
чи інші генії рогаті –
усім однакова ціна,
хто сіє суржики у хаті.
Чужі «узять»* або» бува»*
уже осміяні, ніякі...
Але, рубаючи слова,
піїт очікує на лайки.
І йде по сайту «на – ура!»
русифікація пера,
а за інверсію, – [i]чудово[/i]!
Хоч іноді така мура,
буває, «удобряє»* мову.
А графомани, як один,
[i]удобрюють[/i] свої сюжети,
тому що так писав акин
і класики-авторитети.
На апеляцію таку
даю нові неологізми:
[i]не мають нео-архаїзми
ані резону, ні смаку,
хоч і у кожному рядку
тули каліки-атавізми. [/i]
ІІ
Одне вживає анашу,
а інше випиває чаю...
....................................
...усяка манія буває.
А я і прошу, і прошу,
і не навіяне пишу,
а те, що думаю і знаю.
ІІІ
Поезія – це Божий дар:
або з пекучою сльозою,
або як громовий удар
історією роковою.
У неї вишуканий стиль,
коли прозоре кожне слово.
Але якщо воно – костиль,
калікою стає і мова.
Ночами спати не дає,
якщо не радує, а мучить.
Усіх, у кого серце є,
вона виховує і учить.
Якщо сатира – то різка,
якщо іронія – м’яка,
якщо поема, то не ода...
Вона – стило і оберіг.
На того, хто її беріг,
ніколи не минає мода.
[i]* – фальшиві перли, а-ля Раша, побутової мови в поезії. [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857317
Рубрика: Поетичні маніфести
дата надходження 08.12.2019
автор: I.Teрен