Волонтеру, прекрасній, чудовій людині
Лідії Іванівні Сівак присвячую:
Усі сидять в теплих домівках,
Живуть турботами буття.
Вона ж, невтомна наша бджілка,
Бійцям покращує життя.
Завжди в дорозі: в дош, чи в спеку,
А чи мороз міцний тріщить,
Вона примчить до них здалеку,
Щоб підбадьорить й звеселить.
Щоби привезти щось смачненьке,
Чи побутові речі їм,
Щось близьке серцю і тепленьке
З домівки рідної усім.
Вже п’ятий рік отак щоднини,
Як мати рідна для бійця, -
Йому підтримку і родинам
Несе невтомна жінка ця.
Тож побажаємо терпіння,
Здоров’я, шастя ще її,
І Божого благословіння
Для всіх бійців й її сім’ї.
Так, тільки одна " печалька". В нас одна мама загиблого воїна ( вона добивається створення на місцевому рівні "Спілки матерів загиблих воїнів в АТО"), то привезла з області новину, що в цьому році прийшла деректива зверху, щоб в це свято не проводити ніяких заходів по святкуванню.. Ви уявляєте, до чого ми котимось.. Скоро прийде деректива зривати могили загиблих в АТО..
Та таких людей треба цінувати і вшановувати не тільки в День Волонтера. За іхню роботу на благо
Украіни і іі захисників низький уклін і глибока
пошана від щирого серця всім волонтерам.
Зі святом Вас дорогі наші волонтери.
Хай Вас Бог береже й допомагає.
Дякую, Андрію. Ця людина заслуговує. Вже 5 років не спиняється. Зібрала вже команду однодумців, варять жарять всі гуртом, загружають автомобіль і їдуть на схід, там проїхали по блокпостах роздали і вертають назад і починають знову заготовки робити.. І так - по кругу.. Всього було в цих дорогах: і обстріли, і аваріїї..і блудили в полях Донбассу. І вже в лікарні відлежала після важклї травми, і тільки стала на ноги , то знову на схід.. Ця людина з великим серцем, доброю душею і великою силою духу..