Пам'яті Галі Акімової.
Розганяє тумани в полях переораних,
Під Мерефою подих близької зими.
Ти жила, метеором летіла між зорями,
І на слід твій яскравий дивилися ми.
А тепер облітають листочки у скверику,
Обсипаються з липи над домом твоїм.
Над зажуреним плесом і в'янучим вересом
Грає осінь сонату акордом сумним.
Ти пішла... І туманиться ранок розгублено,
Пролітаючий клин в піднебессі притих.
Не вирує життя в пожарищах обвуглених,
Не хлюпочуться рибки в озерах пустих.
Тільки вітер холодний в полях під Мерефою
Пригинає озимі ростки молоді.
І в твоєму вірші, йде над бухтою теплою,
Відбивається місяць у тихій воді.
Ми не були знайомі з Галиною. Випадково якось натрапила на її сторінку. Не часто, але заходжу, щоб почитати. Мені подобається, як вона писала.
У другому стовпчику мається на увазі -вересом?