Осінь впевнено йде по землі,
Я тихенько ступаю за нею.
Ловлю миті чудові в гіллі,
Що вбирається в нову ліврею.
Одяг царський не личить для слуг -
То ж недовго носити ці шати...
Але там, серед віхол і в'юг,
Буде, буде гіллі чим пишатись.
Клени якось незвично стоять
Ще у черзі за фарбами. Звідки
Знати їм, коли новий наряд
Впаде золотом чудо-накидки.
Світло в осінь несуть ясени -
Така честь їм віддавна дається.
Бал осінній...й дорога у сни...
За зимою життя знов почнеться.
Знов ти, осене, наші серця
Лише досвідом-віком наповниш...
Чому дні жовтим листям летять,
І лиш в мріях до юності човник?
Так було і так буде завжди -
Прости, осене, ці забаганки...
Тільки золота краплю лиши
В моїм серці...
Хай зріють серпанки...
