Там зупинився час колись й назавжди.
Там біль і кров, несамовитий крик і страх,
Там, навіть, смерть вже над тілами плаче,
Там Ангели втопились у сльозах.
Просякли кров"ю, вже зчорнілі стіни
І в кожному кутку чиєсь життя.
Людей везли вагонами в катівню
І видирали в матері дитя...
Будівля віку, чи... будівля смерті?
Гектари згублених, зкатованих сердець,
А у валізах їх останніі речі,
А у валізах ще надії каганець.
На купі золото, на іншій окуляри,
А у куті малесеньке взуття.
На стінах написи... а чи для нас писали?
Чи, просто, так прощалися з життям.
І пекло поселилося в Освенцим.
Там зупинився час, тоді і назавжди,
Історія народів, що писалась смерттю,
Там й до сьогодні ще її сліди.
Історія, яка писалась кров"ю,
А між рядками був дитячий плач
І сам диявол на своєму троні
Втішався тим, що він і є палач...
Освенцим, дроти, колія, вагони.
На підвіконні душі гомонять.
Історія глибоким болем стогне,
А наші душі, за всіх них болять.
12. 06. 19
