— Скільки років тобі, моя леле?
Про таке не питають, та все ж...
Промовчи і себе не бентеж,
якщо здумалось щось невеселе.
— Та чому ж, я тобі розповім:
моїх весен багато... і мало;
з найціннішого — тато і мама,
зі страшного лише поки грім.
Юність, радість, окрилена мрія,
щирість, сила і віра в любов…
Квітне простір, розбурхує кров,
та років рахувати не вміє.
Полічила б барвисті літа,
наче мало їх... і багато.
Дати всі до ладу записати,
тільки пам’ять, напевно, не та.
Літо бабине в осінь крокує.
Вже в букеті вільховий лист.
В кожній думці відшукую зміст,
а роки... їх зозуля віщує.
Хай кружляє пухка заметіль,
позичає у осені фарби,
з літа гомін пташиний і мальви...
І роки заблукають, повір!
Таня СВІТЛА
05. 2019 р.
класний вірш 
і подяка!
