Привіт, братане! Як там... у живих?
Вірш у столиці певно ти читаєш...
Прости нервовий стиль рядків оцих,
Не можу я інакше...Ну... ти знаєш....
Надовго обстріл а́рти нас укрив,
А нині мама снилася неждано...
Мов, батя вельми різко посивів –
Йому ж лиш 47... ну дещо рано...
Я вдячний що ти є: твоїм ділам,
Листам і гро́шам, іншій допомозі...
Без неї тут сутужно надто нам,
Хоч я про що, те знати й сам у змозі.
Але я звик і ми це проминем.
Наказ нам: – Відповідь не надавати!
А нас катує крицею, вогнем,
Пальба спеців, що вміють убивати!
Братане, вибач – я тут не живий...
І наші всі до раю відлетають...
Ти видай вірш оцей сумний,
Бо ми живі допо́ки памя'тають...
Оригінал
Привет, братан! Как там... среди живых?
Ведь ты в столице это все читаешь...
Прости за мой немного нервный стих,
Я не умею по другому... Ну... ты знаешь...
У нас который час тут артобстрел,
А мне сегодня, вдруг, приснилась мама...
Мол батя очень резко поседел,
Ему ведь 47, ну как бы рано...
Хочу сказать "Спасибо", что ты есть,
За письма, деньги, то, что помогаешь...
Без помощи тут правда просто жесть,
Хотя о чем я, сам прекрасно знаешь...
Но я привык, и нам все не по чем,
Жаль есть приказ - не можем дать "ответку",
А нас утюжат сталью и огнем,
Причем спецы, ложится все так метко...
Прости, братан, меня уж нет в живых,
В раю все наши, те, кого любили
Опубликуй, прошу, мой нервный стих,
Ведь живы мы, пока нас не забыли.
Автор Юлія Толмачова.
ID:
834253
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.05.2019 20:35:26
© дата внесення змiн: 03.05.2019 14:17:35
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|
