утома споглядання крізь журбу
на сенс життя своїх і нетутешніх
людських подоб захованих в юрбу
гріхів одвічних і катів прийдешніх
очей що висохли що вже не лиють сліз
що вже не сподіваються любові
а лише смерті ждуть як відповідь на лист
надісланий в чужі світи скарбові
де поза хмарами ховає небуття
без натяку на будь яке злиття
з наявністю відсутності п’янкої
де вічності до серця поклик вщух
де спокій і від’ємний кожен рух
і плине час без лінії чіткої...
270319