Ми усі думками в одній клітці,
Розбиваємо в цементні стіни крила.
Душі обмежені, немов у сітці
Їх рука чужа зкорила.
Ми усі підвладні власній долі,
А у чужих життях відіграємо лише ролі.
Існування наше не марним варто зробити,
Чи хоча б, по собі сліди гідні лишити.
Ми мріями тягнемося ввись, а ногами втоптуємо стежки.
Думками своїми ділись, а образи сховай у діжки.
Руку тому хто тоне подай, добром же двічі тобі вернеться.
Усе погане й сум віддай, і хорошим серце озоветься.
Зітри сльозами усі рамки, усмішкою пробий дорогу.
Навчись босою вибігти на ґанки, і за його плечима знайти сторогу.
Солодкого поцілунку чар, нехай закутає твоє зранене серце.
А коханого тіла жар, буде як невичерпне озерце.
