Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Привіт, чеченко! / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Привіт, чеченко! /  проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 43
Персональный ЧАТ Alfa
Персональный ЧАТ DariaB
Персональный ЧАТ Dashavsky
Персональный ЧАТ Georg Sozdan
Персональный ЧАТ Master-capt
Персональный ЧАТ Rekha
Персональный ЧАТ Richter
Персональный ЧАТ RudyMental
Персональный ЧАТ Ulcus
Персональный ЧАТ Zoja
Персональный ЧАТ Інна Рубан-Оленіч
Персональный ЧАТ Анастасия Коханюк
Персональный ЧАТ Анна Клименко
Персональный ЧАТ В. Штефан
Персональный ЧАТ Вадим Верц
Персональный ЧАТ Ведомая любовью
Персональный ЧАТ Володимир Кепич
Персональный ЧАТ Володимир Присяжнюк
Персональный ЧАТ Володимир Шевчук
Персональный ЧАТ Галина Лябук
Персональный ЧАТ Ганна Верес
Персональный ЧАТ Дмитро Кiбич
Персональный ЧАТ Дружня рука
Персональный ЧАТ Евгений ВЕРМУТ
Персональный ЧАТ Капелька
Персональный ЧАТ Ки Ба 1
Персональный ЧАТ Команданте Че
Персональный ЧАТ Лілія Левицька
Персональный ЧАТ Лилея
Персональный ЧАТ Лунная соната
Персональный ЧАТ Любов Іванова
Персональный ЧАТ Максим Чурков
Персональный ЧАТ Маргарита Мельничук
Персональный ЧАТ Ніна Незламна
Персональный ЧАТ НАДЕЖДА М.
Персональный ЧАТ Надія Башинська
Персональный ЧАТ Новоградець
Персональный ЧАТ Світлая (Світлана Пирогова)
Персональный ЧАТ Святослав_
Персональный ЧАТ Чаклунка
Персональный ЧАТ ЮНата
Персональный ЧАТ Юрій Пивоваров
Персональный ЧАТ закохана у небо2

Пошук


Перевірка розміру




Привіт, чеченко! / проза /

Ранкове сонце світило в очі Тамарі… Вона повернулася на правий бік і дивилася в відкрите вікно до стежки, що вела до садка. Спілі позички покриті краплинами роси, виблискували на сонці, немов звали до себе, візьми й зірви, скуштуй, відчуй той смак… Лише подумала і вже скривилася, як була в трусиках і в майці так і гайнула через вікно. Шубовснулася в маленьку калюжу і несподівано вирвалося, - Ой, що це, дощ був?! Скрививши носика, озирнувшись назад, бігла вперед до спілих позичок. Ранкова прохолода зробила свою справу. Гусяча шкура, як признак холоду виступила на руках, злегка тремтіла та в долоні рвала ягоди і захоплено запихала в рот… Кілька раз хапнула, від відчуття кислоти примружувала очі, за мить почула бабусин голос, - Ти де, дівчисько? Здаля побачивши онучку, жінка продовжила, - Ото вреднюща, виспалася і бігом в садок! Он гайда до роботи, дощ пройшов, не треба воду носити, замочимо речі, згодом будемо прати, ходи сюди! Дівчинка з сяючими оченятами хапнула дві жмені позичок і не поспішаючи поверталася до вікна. Бабуся хитала головою, - То вже йди через двері, куди прешся, тож ноги в болоті. - Звичайно, - опустивши голову, відповіла дівчинка. Вона й зовсім не мала наміру лізти в кімнату через вікно. Чорне волосся, спало на чоло, поглядом голодного вовченяти дивилася на стареньку. А потім, немов біс вселився, швидко побігла, спеціально з силою ступала на землю. На всі сторони з трави розсипалися краплини дощу, вона ж раз – по - раз трясла головою, щось бубоніла про себе. На веранді бабуся налила в кружку молоко, звівши ледь рижі брови, суворо сказала, - Так досить ганчіркою терти ті ноги, вже сухі і чисті, ти ж їх майже вимила в траві.. Пий молоко он з хлібом та підемо почистимо в корови разом, потім зігрію води, приступимо до прання. Тамара всілася на стілець, гойдала ногами, з силою кусала, відривала окраєць хліба і прихльобувала молоко, на знак згоди кивала головою В цей же час, запитала. - Бабусь, а чого ти риженька, а я чорна, ти мені рідна бабуся? - Тю на тебе, - жінка ледь всміхнулася, продовжила, -А тато в тебе який, хіба не світлий? Дівчинка довірливо заглядала в очі, - Та, я це, ну він же не такий, як ти! Ти, як сонце, а він он, як солома, що на купі, для корови. Стара голосно розсміялася й до онучки, - В тебе мама чеченка, в неї коси були, як смола, такі шовкові, аж виблискували. Дівчинка допивши молоко, витирала рукою вуста, запитала, - А де вона? Чому і тато довго не приїздить? Вона теж в тому селі живе, що й тато, то чому не приїздить? - Ой дитино, - погладивши по голові сказала жінка і трохи задумавшись продовжила, - Маєш знати, повіялася твоя мама, а куди й не знати, напевно повернулася в Чечню. А я думаю, чого ти мене чеченкою називаєш. А що це Чечня? - А біс його знає, твій тато там був, десь в Росії. Служив в армії, її звідти привіз, була справжня, дикарка та все ж одружився. Спочатку жили тут, в мене, а потім збудували будинок в іншому селі, там тебе і купили. Мала опустила голову, наче, щось роздивлялася не підлозі, - То тато в тій хаті живе, а чому мене не бере до себе? Я вже так засумувала за ним, як на Святвечір був з якоюсь тіткою і все. Я до нього хочу, там напевно теж є школа. Не хочу в школу з Петьком ходити, він цілу дорогу тільки й знає обзивається, як ти - чеченкою мене називає. Стара хитаючи головою, сердито, - З сусідами то треба мирно жити. Але ж він за тебе на три роки старший, в батька вдався, років мало, а на вид, як молодий ведмідь. Ти з ним краще не водися. В сараї Тамара сапою вигортала солому, разом з ледь присохлим коров`яком. Час від часу рукою підтирала носика, на чолі від напруження виступав піт. Машинально це робила, бо доводилося прибирати в сараї через кожні чотири дні. А ще розстеляти свіжу, суху солому на підлогу, а в ясла класти свіженьке сіно. Боліли рученята, з осторогою позирала надвір, де бабця для корови терла на терці старі буряки. Думки про батька не давали спокою, важко з бабцею жити, все заставляє робити, хай би забрав і тітка та, наче не погана на вид і село більше розповідала бабця. Збігало літо…На дворі ледь - ледь сіріло, коли Тамара почула голос батька. Пташечкою зірвалася з ліжка, ну нарешті… Він стояв на порозі, коли вона кинулася до нього, розставивши руки в різні сторони, - Тату, таточку, забери мене, я буду слухняна. Я хочу до тебе в село, буду там ходити до школи. Він підхопив її на руки, худенькі рученята обіймали його шию, притискали до себе голову, тулилася щічкою до його щоки, зі сльозами на очах, заглядала в радісні очі батька. - Ну, от і добре, - сказав батько, поцілувавши доньку в щічку. Пройшло трохи часу… Тамару тітка Галина прийняла з холодним серцем, але при чоловікові цього не показала. Більше уваги привертала маленькому хлопчикові, пояснили, що це її братик Миколка. Батько працював в колгоспі трактористом, часто йдучи на роботу, будив доньку збиратися до школи. В перші дні Галина кілька раз заплітала їй косички та згодом дівчинка відмовилася, вирішила сама заплітатися. Їй здалося, що вона заплітала їй коси, дуже нервувала, навмисно робила їй боляче. Коли ж батько залишався вдома – для неї щасливі миті. Він більше приділяв їй уваги, хоча й возився з сином. Лагідний, привітний погляд, грів молоде сердечко, він любив доньку. Її дзвінкий голосок, як дзвіночок молодого джерельця, тішив його. Галина була строгою, дівчинка тільки приходила зі школи, відразу вимагала, щоб швидко робила уроки і приступала до роботи. То підлогу помити, чи то посуд, чи бавитися з братиком. А їй так хотілося на вулицю, де гралися діти, де линув писк і сміх, де чути, як хтось кричить, - Лови! Лови м`яч! Всі вмовляння, відпустити хоча б на годину, визивали в жінки гнів. Верещала не своїм голосом, що в неї, аж в вухах дзвеніло, погрожувала відправити назад до бабусі. Ці слова – «Прийде тато тоді будеш гратися де захочеш, а зараз мусиш допомагати, треба заробляти, щоб тебе тут годували», як ніж в серце дитині, гнобили, ранили душу. Одного разу Галина наказала дівчинці полізти на горище, дістати соковарку. Тамара трохи боялася висоти та серйозний погляд Галини наче забирав з під ніг землю. Втрачала контроль над собою, чомусь не наважувалась посперечатися з тіткою. Її чорні очі наче відбирали силу, здавалося, що на якусь мить, в дівчинки темніло перед очима. З острахом залишалася з нею на самоті. Про любов до тітки і речі не могло йти, хоча батько декілька раз мав розмову, щоб називала Галину мамою. Вона ж тільки опустить голову донизу і тихо погодиться, -«Добре тату, я хочу сказати та язик не слухається мене. Я намагатимуся зробити це… » Але серце й душа наче входила в п`яти, підступала розгубленість і здавалося, що щось здавлювало горло, не давало вимовити те слово – мама. Дівчинка, хвилин п`ять, руками обмацувала солому на горищі, шукала соковарку. Солома, мов голки, колола ніжну шкіру на рученятах, вона слиною змочувала почервонілі пальчики, долоні і знову шукала. - Ну нарешті, - перевела подих, коли в самому кутку, під старим ганчір`ям, від якого несло затхлим повітрям вогкості, намацала її. Витерши рукою змокріле чоло, крикнула до Галини, - Я знайшла… І тихо про себе, -А казала в соломі… Свербіж по оголених ногах, якесь неприємне відчуття пронизало все тіло. Ой, напевно це від соломи, зробила висновки дівчинка, дуже хотілося трохи почухати, чи хоч погладити ноги та часу не було. Знала, якщо затримається, то буде мати, що слухати від тітки, неприємностей не позбудеться. Тому й намагалася по соломі якнайшвидше, волокти соковарку до дверей. - Ну от і добре. А тепер бери її і злазь, - крикнула в відповідь жінка і швидко зникла з очей. Ноги, як пружини трусилися, коли злізала по старій дерев`яній драбині, яка трохи хиталася. Однією рукою трималася за драбину, іншою рукою, наскільки можна було, охопила соковарку та вона чомусь хотіла вислизнути… Не втрималась на драбині, коли та різко похитнулася, за мить втратила контроль. Глухий гуркіт на подвір`ї і гавкання пса привернули увагу Галини. Вона вискочила з хати, соковарка лежала біля її ніг, а Тамара в траві трималася за ногу, з рани на коліні сочилася кров. Жінка, аж побіліла на обличчі, верещала не своїм голосом, - Що, застав дурня Богу молотися, той лоба поб`є! Так і ти! От покарання мені господнє, де ти взялася на мою голову? Йди он, біля криниці промий рану, я принесу зеленку, припечемо. Що напевно рота роззявила, не дивилася під ноги, тому й злетіла?! Солоні сльози відчула на губах Тамара, що котилися мов горошини, боліло все тіло, особливо нога. Дівчинка не наважилася сказати жінці. Відкопиливши нижню губу, ледь - ледь піднявшись, накульгуючи на праву ногу, йшла до криниці, яка знаходилася далеченько від сараю. Ті самі слова, що й бабуся казала, думала дівчинка, йдучи від криниці до хати та все ж у бабусі було краще. Хоч тут гній тато чистить та бабуся вечорами було й поцілує в лоба й щось розповість цікаве. Хоч і бурчить незадоволено та не кричить же так, що можна оглухнути.. Ввечері, коли батько прийшов з роботи, Тамара вже лежала в ліжку. Сумні оченята доньки зустріли його, їй стало зовсім зле. Її то проймав холод, то кидало в жар. Напевно дружина розповіла йому, що сталося, він не сварив доньку, погладив по голові, здивовано сказав, - А в тебе здається підвищена температура.. І вже до жінки, - Галино, дай термометра! Випивши ліки від високої температури, дівчинка намагалася заснути та сон не йшов, хвилювалася, адже завтра тато повезе її в містечко до лікарні. Після рентгену в Тамари виявили, що в неї вроджена аномалія розвитку однієї нирки. Ліва нирка була в нормі, а друга « підкова», так її називають, нирка зовсім не розвинена. Ще рентген показав забої стегна та сідниць, хоча і так було видно, на ранок тіло покрилося синіми плямами. Батько хватався за голову, від таких новин. Він вже й шкодував, що забрав дівчинку до себе, але ж час не повернути назад. Не дарма ж кажуть - якби знав де впадеш, то соломку б підстелив. Майже три тижні донька пробула в лікарні, їй парентерально вводили ін`єкції, заставляли пити ліки. Тато приїздив кожні три дні провідати, ні Галина, ні бабуся до неї не приїхали. А вона так нудьгувала за бабусею, здавалося якби мала крила, то полетіла б до неї в обійми. Вже коли дівчинка була вдома, зрозуміла, що бабуся навіть не знала, що з нею таке трапилося. Надворі осінь… Тамара наче подорослішала, робила висновки ,що краще повернутися до бабусі. Адже Галина до неї не стала краще відноситися. Тільки до сина й батька посмішка, а як погляне до неї, то їдючий погляд, як в оси, так собі придумала вона. І ось, напередодні зимових канікул, наважилася поговорити батьком, - Тату, я хочу до бабусі, зараз ти більше часу вдома, може тітка без мене побавить Миколку? Він здивувався від почутого, такого прохання з підтекстом, можна сказати. - Мені тут сумно, я не здружилася з дітьми, бо все вдома, а там у мене є друзі. Відвези мене, будь ласка. Його здивувало таке прохання, можна сказати з підтекстом. Він відчув прилив крові до обличчя, намагався стримано говорити з нею. Хотів відмовити та донька ніжно притулилася до нього, обійнявши за шию, - Тобі зле? Ти так почервонів… Батько гладив по голові, - Залишиш мене, а я ж сумуватиму за твоїм дзвінким голосочком. І Миколці з тобою весело, він тебе так любить… -Таточку, ну хоч на Новий рік, - вмовляла донька, зазираючи в світлі теплі очі. На другий день, батько зранку зайшов в кімнату до доньки, вже одягнений, навіть в чоботах, - Ну, що готова їхати? Одягайся! Ця звістка їй здалася святом, вона була на сьомому небі. Батько сидів на стільці, з усмішкою на обличчі спостерігав, як вона швидко і вміло застеляла ліжко. Трохи знервовано одягалася і збирала деякі речі, навіть портфель з книгами та зошитами забрала. Вони зайшли на кухню, батько ніс рюкзак, Тамара тримала в руці портфель. За столом з Миколкою на руках сиділа Галина, годувала його молочною кашею. Миколка побачивши Тамару, за мить тягнув до дівчинки рученята, рухав ніжками. Галина, сердито гримнула на нього, - А ну сиди, непосидюче! А потім до дівчинки, - А портфель нащо взяла? Що може там на канікулах будеш завдання якісь виконувати? А потім ледь посміхаючись, - Ну бувай! Щасливої дороги вам. І відразу до батька, А ти Степане, там не сиди довго, щоб в обід був вдома. Старенька, побачивши в вікно, що йде син з онучкою, аж випустила з рук черпак, саме хотіла насипати в тарілку щойно зварений борщ. Тішилися всі, цілувалися, обіймалися. Тамара зазирала в ясні бабусині очі, - У тебе краще, чим там, хай тато мене тут залишить, назавжди, я буду слухняною, даю чесне слово, все, що скажеш буду робити. Жінка приголубила дівчинку, поцілувала в чоло, - Хай і правда залишається, ось була захворіла на грип, не було кому й чаю мені подати. Як вона хоче хай так і буде, дитя й так обділене любов`ю. Батько не поїхав відразу додому, довго рубав дрова на повір`ї. День короткий, тож він при включеному електричному світлі рубав і складав дрова, відказався від допомоги. Нарубаних під сараєм залишилася невеличка купка, а пічку треба палити щодня, а то й двічі на день, зварити їсти та відігріти сир. Батько зайшов до хати, коли дуже захурделило, у димарі завивав вітер, за невеликий час всі вікна заліпило снігом. Дівчинка була задоволена, лежала в своїй кімнаті, в ліжку на пуховій перині. Посміхаючись роздивлялася книгу, коли почула розмову батька з бабусею, вони пили чай і про щось розмовляли. Коли вона ненавмисно почула слово»лікарня», відразу прислухалася. В цей час говорила бабуся, - То їй, що заміж не можна буде виходити? З однією ниркою це все – таки хворі люди, не дозволять народжувати. Хоч і мала, ще та не виросте ж друга, як ти кажеш… Запала тиша, а потім стук ложки, напевно колотив чай батько, - Ти її трохи бережи, важкого не заставляй підіймати та солі й кислоти поменше треба вживати, одна нирка не дві сама розумієш. Стара трохи хвилюючись сказала, - А твоя напевно знала, що в неї така біда, тому й покинула вас. - Це у спадок від матері передалася їй хвороба. Та що тепер поробиш, вона ж народила та треба шануватися і все, а там життя покаже, - сказав тихим пониклим голосом батько. Часто й гучно забилося сердечко в дівчини. Так ось чому в школу пішла, аж в вісім років, ось чому така худенька, бідкалася в роздумах мала. Її життя змінилося в кращу сторону, бабуся забороняла підіймати важке. Стала трішки лагіднішою… А вечорами було сяде в ліжку, погукає до себе і в обіймах розповість якусь історію, а то навіть казку. А часом і заспіває пісню, в неї голос був дзвінкий - дзвінкий, ні в кого в селі такого не було. До школи дівчинка все йшла в супроводі Петрика, сусід дуже зрадів, коли побачив, що вона приїхала і буде ходити в цю ж школу, що і він. Де було іншої взяти? Хоча і Тамара трохи раділа, що йде поруч, несе її портфель та просила його, щоб не називав чеченкою. А він кожного ранку, як тільки побачить і кричить, - « Привіт чеченко». А потім посміхнеться, опустить голову донизу, махне рукою і скаже, - Не ображайся ,це по дружньому, воно само вискакує та і мені подобається тебе так називати. Час летів… Зима – літо, літо – зима…. Годинники відстукували секунди, хвилини, години… Діти підростали, хоч і різниця три роки це не завадило їхній дружбі. Чорненька дівчинка – пір`їнка, ще так інколи називав її Петро, коли ранком йшли до школи. Чудові літні дні довгі, можна багато роботи переробити. І допомогти по - господарству й попрацювати в городі і навіть можна відпроситися в бабусі на ставок з дітьми. Сьомий клас був дружний, діти з вулиці, як і в дитинстві збиралися до купи біля криниці. В самому низу з нею вода попадала у виритий вузький рів, в якому купалися качки, гуси, так метрів триста, а потім став. Він не був глибоким, але декілька джерел тримали воду прохолодною. Та діти купалися, насолоджувалися теплими, світлими днями. Петро вже закінчив вісім класів, інколи разом з мамою працював на фермі, батько ж давно навчив хлопця управляти трактором. Світлоокий парубок з дитинства любувався Тамарою, а згодом і прийшло раннє кохання. Він дивився в її волошкові очі і дивувався, сама чорнява, а очі світлі, теплі, привітні. Як і раніше проводив вечори, де збиралися всі діти, незважаючи на вік. Дві величні тополі колись росли біля криниці, їх давно зрубали і поклали одну навпроти одної, де молодь і мала посидіти вечорами. Тепер, тут навіть краще було, росли дві плакучі розложисті верби, придавали затишок, забираючи сонячне проміння на себе… А вечорами хтось брав магнітофон, лунала музика над лугом, ставом і селом, люди знали, то веселиться молодь…. Пройшов час … Тамара закінчувала восьмий клас. Струнка, височенька, як берізка, вбиралася в дівочу красу. Вона відчувала силу в собі, хоча знала, що не простим буде її життя, пам`ятала ту розмову бабусі з батьком, за свою хворобу. Її останнім часом зовсім нічого не турбувало, відчувала себе здоровою людиною. Бабусі минуло сімдесят, старенька повільно все робила, тому дівчині приходилося виконувати більший об`єм роботи. Жити в селі без худоби неможливо, тому весь час в роботі. Землі сорок соток, тут і городина, і садок, було біля чого наробитися. Особливо важко навесні, треба все вчасно посадити, ще й навчання в школі. Влітку, восени збір врожаю. Лишню городину, яблука, ягоди здавали перекупникам, що приїздили машинами, міняли на гроші, чи то на олію, чи на якісь миючі засоби. Добрим, чуйним помічником дівчині був Петро. Виріс справжній легень, помужнів, став серйозним, зваженим. До роботи й звати не треба було, тільки побачить, що дівчина на городі з сапою, він вже тут, як тут, ставав поруч з нею і сапав і підгортав бараболю. І посміхнеться й пожартує і цукерками пригостить, ще й води наносить з криниці для худоби та до хати. Його батьки нічого не мали проти їхньої дружби, хоча й він був єдиний син. Їм теж подобалася дівчина, виросла на виду, як кажуть. Та охопив сум, коли пішов в армію, молоде серденько страждало, за тим теплим, привітним поглядом хлопця і словами ; Привіт чеченко». Останній вечір біля криниці залишив солодкі спогади, той, перший поцілунок в уста пробудив дивні відчуття. Все здавалося, що відносини прості, дружні, сусідські, а тут, зовсім інше, наче сонячний промінь ковзнув по устах і проник в душу. Вона інколи пальцями торкалася своїх уст і вкотре згадувала той медовий поцілунок… Вечорами замислювалася, хіба вона може йти заміж? Але ж ні, вже скільки медичної літератури перечитала, пишуть можна народжувати та є великий ризик. Сучасний світ, йти заміж, значить обов`язково мати дитину, мати справжню сім`ю. А, як ні… Мабуть і не варто мріяти про це…. Петро служив в армії. Тамара ж навчалася в місті на бухгалтера по направленню від колгоспу, тож і залишилася в селі й працювати. Він писав їй листи два рази на тиждень, де все журився, що скучив за нею, за селом, що рахує дні до закінчення служби. Одного разу, отримавши від нього листа, танцювала біля шафи з дзеркалом, коли зайшла бабуся, - Що лист отримала, закінчує служити? Коли вдома буде? На радощах дівчина обійняла стареньку, - Ой бабусю, через три дні має бути. Старенька присівши на стілець, наставила руку, Наставивши руку на онучку сказала, - Вгомонися, присядь! - Та, яке там присядь, - дівчина відкрила шафу і продовжила, -Так, яку ж я сукню одягну? В якій його зустріну? - Спинися кажу, - сердито сказала бабуся, - Сядь кажу! Ти знаєш, що ти не годишся до заміжжя, тобі краще не народжувати, або ж дитини не виносиш, а можеш і сама померти. Що тобі важливіше життя, чи та любов? Початок червня був спекотним… Тамара сиділа за столом в своєму кабінеті перед відкритим вікном. Віяло прохолодою… Їй здалося, що промерзла, накинула кофту на плечі, вкотре зирнула на природу. Вночі пройшов невеликий дощ, трава та листочки на деревах блищали. З них стікали прозорі краплі, переливалися на сонці немов кришталеві. Все довкола знову ожило. Сьогодні мав бути гарний день, зробила вона висновки. Легка усмішка від думок, він приїде, як не сьогодні то завтра обов`язково. Перед нею, на столі стояв будильник, і чому він так повільно тікає, дивлячись через кожні десять хвилин, бурчала про себе. Врешті - решт глибоко занурилася в свою роботу. Згодом раптово здригнулася, привернув увагу шурхіт за вікном, здалося проплила чиясь огрядна постать. Відразу за дверима почула голоси і сміх, двері відчинилися. Петро стояв з букетом польових квітів… Ніжно глянув на неї, на його обличчі розпливлася усмішка, хіхікнув, - Ну привіт, чеченко! І розставив руки. Від радості тріпотіло сердечко, як у пташки крила, вона кинулася вперед, в ласкаві його обійми. Пройшло майже пів року, здавалося все добре. На порозі Новий рік, Тамара все шукала нагоду поговорити з Петром про майбутнє. Так, та колишня дружба перетворилася в справжнє кохання. Бабуся бурчала, - Що за походеньки щодня? Що ти робиш? Він же без тебе жити не зможе, хіба не бачиш?! Ось свята прийдуть, його мати, все мені говорить треба сватання робити, а ти тягнеш лямку, поговори врешті з ним, розкажи. А ні, то я сама йому все розповім. - Ні - ні, не треба, я вже точно з ним сьогодні поговорю. Зустрінемо Новий рік, підемо гуляти, вже, що буде то буде. - Ну дивися, це вже востаннє, я тобі нагадала, - сидячи на стільці, пригрозила пальцем стара. Петро в обнімку з Тамарою вийшли з хати…. Здалеку чути, хтось голосно вітався, поздоровляв з Новим роком. Майже в кожній хаті світилося, було чути музику. Петро чмокнув її в щоку, ніжно зазирнув в очі, - Тамаро, батьки поїхали до дядька, в Петрівку зустрічати Новий рік, хата пуста, може до мене підемо. Вона чекала цієї миті і боялася… Досить тягнути час, треба йому все розповісти, взявши під руку, запропонувала, - Давай спочатку пройдемося в сторону посадки, прогуляємося на свіжому повітрі. Так красиво, подивися, всі дерева, як в лебединому пуху, а кущі, то, як шапки одягли, а зверху краплі льоду, як намисто І видно добре, наче має бути день, гарна зима цього року. Петро підхоплював кілька раз сніг, однією рукою і кидав в сторону, - Тамаро, я не одноразово тобі казав, що кохаю і досить, вже гратися в ігри, як діти. Не маленькі, прийшов час одружитися, чого боїшся зі мною залишитися наодинці. Гадаю ми добре знаємо один одного, чи в тебе є якісь таємниці від мене? Її наче хтось кинув в крижану воду, холод пронизав все тіло, тремтячим голосом почала розповідати все, що мала розповісти. І, що є, і про все, що начиталася в книгах про нирки, і які застереження роблять медики. Петро уважно слухав її, відчував, як часом вся тремтить, брав її руку в свою, притискав… Вони поверталися додому, він легенько торкнувся плеча, взяв за руки, -Я готовий на все, заради нас з тобою… Ну, не буде дітей, візьмемо з дитбудинку, звісно, якщо ти не проти. Це не головне, але спочатку влітку поберемося. Потім треба записатися до професора на консультацію в Києві, а там життя покаже. Не будемо наперед розчаровуватися в житті. Я знаю одне, ти моя чеченко! Подивися в небо, бачиш, он там дві зірки в стороні, - Задрав голову догори й продовжив, - То наші дві долі, вони разом, я за ними давно спостерігав, так, що все буде гаразд. Вона ледь посміхнулася, хоча очі були сумні. Він трохи замислившись, - До речі, батькам, не обов`язково це знати, бабця твоя, як води в рот набрала, молодець, тож хай і надалі мовчить, це наше, особисте, не варто всім знати, перешкоджати нашому коханню. І ледь - ледь доторкнувся устами до її уст, відпустив руки, - Тепер, я тебе розумію, чому не хотіла залишатися наодинці. Я пішов до завтра! Переступивши поріг хати дівчина розплакалася, те напруження в душі, хвилювання, зробило свою роботу. Нарешті скинула з плечей тягар думок, як добре, що не пішов. Хай хоч все життя мене називає чеченкою та я його кохаю… Пройшло два роки… У вікно стукав весняний ранок…. Сонячні промені, через скло і тонкі гардини, проникали в кімнату, плавали по дитячому ліжку. В ній солодко спав крихітний хлопчик. А поряд на дивані, в халаті лежала Тамара. Як добре, копошилися думки, всі хвилювання позаду, тепер я буду берегинею сімейного вогнища. В кімнату зайшов заклопотаний Петро, - Ну, що? Як ви тут? Вже кричав Сашко, чи терпить доки я прийду? Ти не вставай, я все зроблю сам. Лікар сказав треба, ще добрих два тижні поберегтися, щоб шви не розійшлися. Скрипнули вхідні двері, за мить в кімнату заглянула бабуся, - Прийшла провідати… Доброго дня Вам. Я заберу пелюшки попрати. Ні - ні, - заперечив Петро, - Я ранком всі машинкою поправ, вже висять надворі, за хатою, що не бачили? - То може я, щось приготую поїсти, як треба? Тамара посміхнулася, - Та ні, тож Петро вчора був вихідний, всього наготував, є ,що їсти. Ще вчора його батьки обоє були тут, всі хочуть допомогти. На столі біля ліжка в керамічній вазі стояв букет червоних троянд, це Тамара три дні назад привезла з лікарні. Серед квітів виднілася записка, на ній великими літерами написано - »ПРИВІТ,ЧЕЧЕНКО! ДЯКУЮ ЗА СИНА! Я ТЕБЕ КОХАЮ! Пройшло п`ятнадцять років… За сімейним столом гамірно, сьогодні відзначають день народження, Тамарі тридцять п`ять років. Петро веселий, як наречений, вдягнений в білу сорочку. А вона в жовтій шовковій блузці, яка їй дуже пасувала. Обличчя осяяне усмішкою, тішилася, задивлялася на двох русявих синів, в яких різниця у віці всього два роки і на меншу, чорняву доньку, якій недавно виповнилося чотири роки. Раділа життю, на душі легко і тепло, хоч і нелегко довелося, всі пологи через кесарів розтин, але яке це щастя, бути коханою і мати дітей. Лютий 2019р

ID: 828627
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.03.2019 09:23:13
© дата внесення змiн: 11.03.2019 09:24:55
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 16 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Любов Іванова, Ніна-Марія, Надія Башинська, Ганна Верес, Світлая (Світлана Пирогова), Капелька, Valentyna_S, Маг Грінчук, Редьярд
Прочитаний усіма відвідувачами (109)
В тому числі авторами сайту (30) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Оксана Дністран, 29.03.2019 - 11:32
Цікава історія. І майстерно написана. shr
 
Ніна Незламна відповів на коментар Оксана Дністран, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую за теплий коментар. Рада,що сподобалась проза. Успіхів Вам! give_rose 22 22 21
 
Капелька, 25.03.2019 - 21:25
12 flo36 shr Прекрасна життева проза,в якій добре видно,що справжнє кохання все перемагає.Добре,що в них все склалося гарно! 16 42 flo22 43 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! give_rose 22 22 21
 
ТАИСИЯ, 20.03.2019 - 12:47
И этот рассказ впечатляет! 12
На пути к счастью люди проходят серьёзные испытания!
Нина! У Вас - свой стиль и опыт. Спасибо! hi give_rose icon_flower
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
Большое спасибо,Таичка! Рада,что навестили! Прекрасного весеннего настроения Вам и успехов!!! give_rose give_rose give_rose 22 22 21
 
Lana P., 19.03.2019 - 21:29
дякую за новинку, перечитаю icon_flower
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Буду рада... give_rose 22 22 21
 
smile 12 give_rose

Замечательный рассказ!
Дальнейших Вам успехов и Вдохновения, Ниночка!!!

friends 39 22 22 19 16 16 21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Малиновская Марина, 01.01.1970 - 03:00
Бльшое спасибо, Мариночка! Успехов Вам! give_rose give_rose give_rose 22 22 21
 
12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Кирилл Падухевич, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,шановний! 23
 
Любов Іванова, 17.03.2019 - 08:32
НЕЙМОВІРНА ЖИТТЄВА ІСТОРІЯ!!!! 12 12 12 flo23 flo23 flo23 12 12 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую, Любочко! give_rose give_rose give_rose 22 22 21
 
Ольга Калина, 17.03.2019 - 06:01
12 12 12 Гарно написали! give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Олічко! Завжди Вам рада! Гарного дня Вам! Успіхів! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Ольга Калина відповів на коментар Ольга Калина, 18.03.2019 - 14:27
Навзаєм! give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
give_rose 21
 
Олеся Лісова, 12.03.2019 - 14:07
12 16 Які ж гарні у Вас твори.Прямо самі тоненькі струночки душі зачіпають. 9 flo32 flo21 flo35 angel
 
Ніна Незламна відповів на коментар Олеся Лісова, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 22 22 21
 
Надія Башинська, 11.03.2019 - 21:20
16 flo18 16 Зачитуюсь, Ніночко! Гарно у Вас виходить! flo06 flo06 flo06 flo06 flo06
 
Ніна Незламна відповів на коментар Надія Башинська, 01.01.1970 - 03:00
Рада. Вам! Сердечно дякую, Надійко! give_rose 22 22 21
 
Valentyna_S, 11.03.2019 - 21:03
12 12 Справді, кохання або є, або його нема... Чудова проза, за душу взяла flo23
 
Ніна Незламна відповів на коментар Valentyna_S, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Валюшо! Рада,що читаєте мої твори.Успіхів Вам! give_rose 22 22 21
 
Ніна-Марія, 11.03.2019 - 20:29
12 Низький уклін Вам, Ніночко, за таку чудову прозу!!! 12 12 12 16 21 22 22 flo26 hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніна-Марія, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую,Ніночко!рада,що сподобалась.Всього найкращого Вам! give_rose give_rose give_rose give_rose give_rose 21 22 22 22
 
НАДЕЖДА М., 11.03.2019 - 18:10
12 12 16 16 Яку грандіозну роботу ви зробили, Ніно! Цікаві ваші життєві твори.. Ви - справжня майстриня слова! Я вам аплодую!!!! hi clap sty101 tender flo26 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Надійко за теплі слова.Рада,що сподобалась розповідь. Успіхів Вам! give_rose give_rose give_rose friends
 
Амадей, 11.03.2019 - 17:27
Ну Ніночко Ви чарівниця,тільки замість чарівноі
палички в руках у Вас чарівне перо, яким Ви
торкаєтесь струн людських душ.Ви Майстриня, так
зачепити за "живе" вдається далеко не кожному.
Спасибі за задоволення від прочитаного. 12 12
16 16 flo26 flo26 flo26 sp hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Амадей, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую за теплі слова шановний пане Андрію! Приємно,що сподобалася розповідь.Завжди Вам рада. Всього найкращого! give_rose 22 22 21
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Звичка
СУЛ: - практика, манери, стиль...
Синонім до слова:  Звичка
Ольга Ратинська: - Приліпучка
Синонім до слова:  Звичка
Оксана Батицька: - Пристрасть(має звичку)
Синонім до слова:  Звичка
Оксана Батицька: - Навичка
Синонім до слова:  Довкілля
Василь Стасюк: - Виднокрай
Синонім до слова:  Звичка
Genyk: - Заїздуля
Знайти несловникові синоніми до слова:  Звичка
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  пульт телевізора
Вячеслав Рындин: - клондайк микробов
Синонім до слова:  пристосуванець
Володимир Осінній: - Верхнього бранець
Синонім до слова:  пристосуванець
dashavsky: - Нахлібник. Ж...лиз.
Синонім до слова:  пристосуванець
Катерина Собова: - :12: Присмоктувач
Синонім до слова:  пристосуванець
Genyk: - Водяний
Синонім до слова:  пристосуванець
Orfey: - Человекохамелеонец
Знайти несловникові синоніми до слова:  пристосуванець
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Охоронець
Master-capt: - Часовий,Караульний.Вартовий.
Синонім до слова:  Охоронець
Master-capt: - Вертухай. Ангел. Зберігач.
Синонім до слова:  Охоронець
Svitlana_Belyakova: - вартовий
Синонім до слова:  Ризик
Genyk: - фіфтін
Синонім до слова:  Телепень
Стася Сум: - немудрик, тугохідько, габздамозг
Синонім до слова:  Охоронець
Стася Сум: - спикурИ габздАмені
Синонім до слова:  Ризик
Svitlana_Belyakova: - Передчуття різких змін
Синонім до слова:  Телепень
Майстер Слова: - Довбень
Синонім до слова:  Охоронець
Валентина Рубан: - :12: Прекрасно :flo12: :flo11: :flo12:
Синонім до слова:  Довкілля
Майстер Слова: - Не я
Синонім до слова:  Хліб
Майстер Слова: - Сухарь
Синонім до слова:  Охоронець
Майстер Слова: - Гвардієць
Синонім до слова:  Лавка
СОЛНЕЧНАЯ: - Твердосид
Синонім до слова:  пульт телевізора
СОЛНЕЧНАЯ: - кнопкоправ
Синонім до слова:  Вікно
СОЛНЕЧНАЯ: - Продувник,сонцесвіт
Синонім до слова:  Хліб
СОЛНЕЧНАЯ: - НасИтник,буханЕць
Синонім до слова:  Довкілля
СОЛНЕЧНАЯ: - землесвіт
Синонім до слова:  збагнути
СОЛНЕЧНАЯ: - дотелепать
Синонім до слова:  крісло
СОЛНЕЧНАЯ: - подпопник
Синонім до слова:  крісло
Genyk: - Задотримач
Синонім до слова:  Мереживо
Svitlana_Belyakova: - визерунок павутинка
Синонім до слова:  збагнути
Svitlana_Belyakova: - конче дійшло
Синонім до слова:  Мереживо
ЮНата: - плетиво
Синонім до слова:  Довкілля
ЮНата: - виднокруг
Синонім до слова:  збагнути
ЮНата: - дотумкати
Синонім до слова:  Хліб
Genyk: - Головавсіх
Нові твори