Задумавшись й підперши голову руками,
заполонив я голову думками.
І ці думки як темний ліс у голові,
який вирощуємо ми самі.
І я блукаю в цьому лісі-виходу шукаю,
кричу,щоб помогли бо в ньому помераю.
Боюсь всього,боюся звірів і темноти,
а ще не знаю,куди мені далі іти.
Тут все темно і сиро в цьому лісі,
я мрію -якби росли тут кольорові квіти.
Ось щось, десь шорох- хтось подає мені сокиру,
і каже,щоб робив щось-бо так я зажену себе в могилу.
Це світла думка в голову "прийшла",
вона мені нову ідею-до мене "принесла".
Я взяв сокиру і рубаю чагарники й сухі дерева-
мені так сонечко побачити вже треба.
Щоб сонечко освітило всі мої ліси,
щоб в цих лісах,всіх кольорів розквітли квіточки.
Ось і тепер,коли цей вірш читаю,
у цьому лісі,вже з сокирою блукаю.
